Від завалу до провалу. Як рятувати економіку

Запливши за «буйки» на допінгу кредитів МВФ, отримавши «друге дихання» від підтримки донорами «програми реформ», реструктуризації боргів та безмежних інтеграційних перспектив, вітчизняна економіка втратила орієнтири руху. Точніше, вона їх не набула. Відсутність орієнтирів привела нашу економіку на межі серйозних структурних зрушень, але, на жаль, не у найкращий бік. Ці зміни можуть виявитися фатальними не лише для економічної системи, а й для кожного громадянина, незалежно від його соціального статусу та рівня доходів.
20 лютого 2016, 15:34

Без стратегії

Нанесення товстого шару піару на дряблу інфраструктуру, зношену на 70 відсотків, не рятує від перспективи залишитися без колеса на вщент розбитій дорозі, де-небудь на Чернігівщині, Кіровоградщині або Полтавщині, зупинки потягу в чистому полі у 20-ти градусний мороз, або сидіння без електрики в холодному будинку взимку. Падіння реальної заробітної плати два роки підряд просто вбиває платоспроможний попит населення, а з ним й малий і середній бізнес, банківську систему й зайнятість. Катастрофічне падіння експорту і інвестицій позбавляє країну перспектив швидкого розвитку. Втім, і повільного теж. Хоча, повільний розвиток вже не має сенсу.

Спочатку країна сподівалася на зовнішню допомогу. Та й продовжує сподіватися. Виглядає ця надія так. Прилетять добрі і безкорисливі, повні любові до України іноземці-рятувальники (звичайно, за власний рахунок) і нам тут все зроблять, організують управління країною, боротьбу з корупцією, захист нашого бізнесу від нас же самих. Тобто: навчать жити за європейськими стандартами. Ну, може не за європейськими - нам їх не потягнути (там в найбіднішій країні середній дохід домогосподарства в 1,6 рази вищий, ніж в Україні, у найбагатшій - у 20 разів).

Навіть в керівництво державними підприємствами уряд почав запрошувати людей без знання української мови, але з обов'язковою англійською. На сайті нашого державного газового монополіста висить оголошення про конкурс на вакантні посади членів Наглядової ради. Там в умовах для кандидата так і написано: «відмінне володіння англійською. Знання української/російської мови є бажаним, але не обов'язковим». Ну, з російською ще зрозуміло, а українська мова чим провинився перед державним монополістом? Зрозуміло, що не філологи повинні управляти газовою галуззю, але хоч би про це не писали так відверто і зневажливо.

Мимоволі виникає питання: як називалася остання Революція?.. Загалом, результати роботи «іноземного» (не у сенсі громадянства, а в сенсі ставлення до країни) уряду рятувальників викликали у багатьох політиків гостре бажання відправити його у відставку.

Справді, підстави є - економічні результати 2015 року гнітючі. Країну уряд не врятував. Навпаки, своїми нефаховими «реформаторськими» діями разом з кращими центральними банкірами, посилив статус потопаючої економіки, допоміг їй тонути. Образно кажучи, замість рятівного кола кинуло нещасній жорна. Але є й позитив. Деякі керівники міністерств після року роботи заявили, що вони нарешті зрозуміли, що саме в цій країні треба робити реформи, які їй потрібні. Принаймні, вони так думають.

Ми, по-людськи, раді за цих людей. Сподіваємося, що вони зможуть застосувати отримані знання, але вже в уряді якоїсь іншої країни, менш близької нашому серцю. Ось подав у відставку міністр економічного розвитку і торгівлі. Поступив дуже мудро, далекоглядно. Але навряд чи це була «остання крапля» або «на винесла душа поета». Він на поета-невільника долі не схожий. Але відразу багато хто не погодився з його вчинком. Посли іноземних держав, очевидно, злякалися, що він тепер приїде до них робити «успішні чемпіонські реформи», а прем'єр-міністр обурився, що він у нього звіт про проходження практики не підписав.

На дні

Не зумівши витягнути потопаючу економіку на поверхню економічного зростання, «рятувальники» вирішили зайти з іншого боку: допомогти економіці намацати дно, радісно заявляючи «про зменшення темпів падіння». Навіть у пресі була запущена ціла серія дискусій на тему: економіка України досягла дна чи його ще немає?

Особливо активно висловлювалися керівники економічного блоку. Звідки ця риторика про очікування дна? Дно - це одне з чотирьох фаз економічного циклу, згідно теорії економічних циклів. Ця теорія цінна тим, що, знаючи про циклічний розвиток економіки і фази циклу, розумні уряди можуть розробляти і здійснювати контрциклічні заходи для згладжування фаз. Так, наприклад, робили уряди і Нацбанки західних країн, заливаючи економіку грошима і субсидуючи покупки вітчизняних товарів, щоб підтримати попит, що падає, і не допустити масового безробіття.

Дно або депресія - це фаза, що йде за спадом і є нижньою точкою цього спаду, тобто найгіршим станом економіки, після якого теоретично може початися підйом. Тому її так чекають аналітики, вчені і нерозумні уряди. Але урядовці не повинні спостерігати за фазами - вони, застосовуючи ринкові інструменти дії на економіку, повинні працювати над їх згладжуванням. Не спостерігати, не чекати, а діяти. Тому що, досягнення дна - це найбільше падіння виробництва і зайнятості. І чекати цього моменту все одно, що замість допомоги потопаючому чекати, що він сам випливе, але вже у вигляді утопленика. Але, схоже, наші чиновники цього не знають чи не розуміють, або вважають себе аналітиками ринку, а не державними функціонерами? Втім, в країні в цілому є ця проблема: хто є хто? хто себе ким вважає? і ким він є насправді? Але ми зараз не про це. Ми виключно про економіку.

Захоплення теоретичними дослідженнями ринкової економіки з боку державних функціонерів небезпечне тим, що можна продовжувати жити «правильною» теорією і не помічати «неправильної» реальності, з якою вони повсякденно не стикаються. А реальність сприймається відчуттям холодного житла, великими цифрами в платіжках в умовах відсутністю роботи, реальним шансом померти в лікарні від запалення легенів тільки тому, що у тебе закінчилися гроші, тотальною недовірою до національної валюти, погіршенням якості послуг і товарів, неможливістю отримати кредит на розвиток бізнесу і неможливістю вести чесно цей бізнес, не даючи хабарів. Хоча теоретично все правильно, а в житті якось не складається. Але, схоже, в уряді цього не знають. Чи знати не хочуть. Взагалі, те, що відбувається у владі схоже на гру двох команд на стадіоні, який залишають глядачі. Футболісти захоплені грою, але не для глядачів, а для себе і хазяїв клубу. А «глядачів» стає все менше - від'їжджають, гинуть на війні, помирають від різних епідемій. 

Тобто, рятівного дна для економіки у 2015 році намацати не вдалося. Хочу всіх засмутити - його не очікується і в 2016-му.  Незважаючи на запевняння уряду, які звучали під час примусу народних депутатів до прийняття бюджету (не за регламентом), про зростання економіки цього року на 2 відсотки, 2016 року економіка теж рости не буде. І інфляція не буде 12 відсотків (а значно більше), тому що валютний курс не буде 24 гривні за долар, як прогнозували, а буде в районі 30, як показав січень. Натомість буде виконання бюджету по доходах за рахунок інфляції і знецінення національної валюти. І зарплати з пенсіями будуть виплачені, але інфляція їх з'їсть.

Замість плуга - полум'яний каток

Загалом, не хоче у нас економіка рости. А з чого їй зростати? Наші аграрії розуміють, що для того, щоб виростити, наприклад, пшеницю треба мати для цього не лише природні умови, але й насіння, добрива, засоби захисту від всяких хвороб і гризунів, посівна і збиральна техніка, солярка, щоб її заправити тощо. Природні умови є необхідною умовою гарного врожаю, але не достатньою. А в нашій економіці не створено ні того, ні іншого. Грунт, на якому могла б зрости економіка, засмічений корупцією, заріс бур'янами несистемних змін законодавства, не оброблений недбалими управлінцями-практикантами. В цілому, він схожий на пустир, на якому росте лише терен. Так, цей уряд за допомогою іноземної техніки, намагався щось розчищати, але замість плуга застосував асфальтовий каток. Результати реформ: перешкоди для бізнесу прибрали, але нічого не росте, окрім бур'янів, які виснажують і без того виснажений грунт, і гризунів, які догризають все і починають вже гризти один одного.

Ми в даному випадку підтримуємо позицію послів деяких дружніх країн: не чіпайте уряд! Вони щось почали розуміти. Нехай роблять реформи, а потім відповідають за скоєне. Не відпускайте нікого у відставку! Тому що за таким же принципом, як набрали цей уряд, хедхантерскі агентства наберуть й наступний, але той буде гіршим. Буде жах. Посли, напевно, бояться, що вони самі перестануть розуміти, що відбувається в країні, навіть, якщо члени нового уряду «відмінно знатимуть англійську й українську бажано, але не обов'язково». Як тоді послам зрозуміти: скільки грошей вони просять?

Але повернемося до порятунку потопаючої економіки і поставимо питання: чия це турбота? Чия це справа? Гастролерів-рятувальників, послів іноземних держав або все-таки нас самих, які живуть і працюють в цій країні, творять цю економіку? Чиє життя залежить від успіху або провалу у боротьбі зі стихією мінливого світового океану, тобто ринку? Питання важке і неприємне.

Одновекторність?

Ми звикли їздити за грошима то в Москву з торбою сала, то у Вашингтон з обіцянками, то у Брюссель з вільною торгівлею. Розповідали там, що ми, як потерпіла країна потребуємо адресних субсидій на оплату житлово-комунальних послуг і енергоносіїв.  І не треба у нас вимагати довідку про доходи - вони усі виведені у ваші банки і працюють на ваші економіки.

У Москву вже не їздимо, а в інших місцях скоро перестануть приймати. Можливо приймати будуть, але вірити - ні. Тому що вони вірять справам, а не словам. А справ мало. А це означає, що і грошей скоро не дадуть. Ось, і останній транш МВФ з минулого року отримати не можемо і, схоже, не скоро отримаємо. Гривню нічим підтримувати - вона з будь-якого приводу падає (то в Штатах вихідні, то ми на роботу вийшли). А чиновники із згаданих зарубіжних столиць увесь час вимагають: робіть що-небудь, а то вам нічим буде віддавати завтра те, що ми вам даємо сьогодні.

Так чому не робимо? Тому, що не звикли приймати рішення самі. Увесь час слухали «рятувальників», які говорили, що робити. Коли і що приватизувати, які податки платити, коли бюджет приймати і які органи по боротьбі з ким створювати. Уряду (у широкому значенні цього слова) залишалося тільки все вчасно виконувати і рахунки для прийому грошей відкривати. Замість того, щоб створювати економічний фундамент на якому буде побудовано сучасне суспільство успішних українців, наш уряд з чого попало побудував будинок на піску, який хитається і валиться від будь-яких подихів вітру. А що буде, коли почнеться стихія?

Слід зрозуміти, що без сильної економіки країна сильною не буде, як би її жителі красиво не співали, як би сміливо не воювали і як би переконливо не говорили. Бідна країна ніколи не зможе перемогти корупцію. Боротьба з корупцією і залучення інвестицій - це не послідовні дії, це напрями один назустріч одному. Є маса прикладів країн, особливо південно-східної Азії, де в умовах досить високого рівня корупції і низького рівня економічної свободи інвестиції йдуть широким потоком, стимулюючи високі темпи економічного зростання. Зростання добробуту громадян підвищує ефективність репресивних заходів з боротьби з корупцією і забезпечує умови для нових інвестицій. В Україні - навпаки.

Посилення репресивних заходів ведеться на тлі зубожіння людей і скорочення робочих місць. Прем'єр за два місяці оголошує про скорочення тисячі податківців, даючи їм цих два місяці на розграбування бізнесу і формування ними особистого пенсійного фонду на все життя.

Працювати і діяти!

Насправді в Україні немає програми реформ. Є програми отримання іноземного фінансування для покриття провалів української влади в управлінні державою. Жодна з цих програм не складена українськими чиновниками або експертами (знову ж таки йдеться не про громадянство або національність, а про ставлення до країни).  Поступово в Україні знищується природня здатність людини - здатність до самостійного творчого мислення, до розробки нових інтелектуальних продуктів. Зазвичай це відбувається з країнами, які деградують і переходять під зовнішнє управління. Вони подібні до алкоголіка або наркомана, якого треба лікувати. Ось нас і лікують. І чим більше часу нас лікують, тим більше потрапляємо в залежність від лікарів.

Але найстрашніше, що українці самі себе роблять хворими і злиденними. Ми чуємо цілі хори «патріотично» налаштованих громадян, які дружно співають: «Ми зубожілі і прокажені, працювати не уміємо, управляти своєю країною не уміємо. Надішліть нам на царство хоч косого, хоч кривого, але тільки іноземця, який тут не народився і не жив. Тільки з ним гроші дайте, а то у нас закінчуються!» І присилають. І це після Революції Гідності?! Країна втрачає розум.

Тепер відповідь на традиційне в таких випадках питання: «Так що ж ви пропонуєте?» Пропоную наступне:

  1. Країні одуматися.
  2. Людям покаятися.
  3. Підприємцям від олігархів до дрібних крамарів об'єднатися в ім'я порятунку країни і свого бізнесу. Сформувати уряд українських технократів.
  4. Скласти просту і зрозумілу кожному Стратегію розвитку країни. Не треба писати чергову. Все вже написано. Треба лише прийняти і організувати виконання. Для цього створити потужні центри думки, які працювали б на уряд, рятуючи вітчизняну науку від руйнування, а мізки українців і урядовців від деградації.
  5. Чинному уряду вибачитися і піти.
  6. Іноземців запросити в країну як експертів, радників в уряд і менеджерів на підприємства державного і приватного бізнесу. Попросити узяти з собою гроші у вигляді інвестицій. Пообіцяти, що ми їх захистимо і не відберемо. І виконати те, що пообіцяли!
  7. Сісти за стіл переговорів з МВФ та іншими донорами, поклавши на стіл свою програму співпраці і спробувати домовитися продовжити фінансування, але на умовах, які б розвивали економіку, а не вбивали її.
  8. Державним службовцям дати гідну зарплату, пояснити, що їх головна мета - розвиток бізнесу в країні і прискорене економічне зростання. Акцентувати: розвиток і зростання не свого бізнесу, а бізнесу в країні.
  9. На місце суддів поставити священиків. Суддів направити замолювати гріхи, тому що вони зазіхнули на святе - на справедливість.
  10. Всенародно обраному Гаранту перестати вербувати найманців для управління країною - вони все одно його зрадять і втечуть. І перестати допускати до мирних вівць, які за нього проголосували в першому турі, «вовків у овечій шкурі». Знайти собі в допомогу пастирів, які б любили вівць. Навіть, якщо треба при цьому змінитися самому.

 І нарешті, треба діяти.

Аркадій Хмельницький

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Арсеній Яценюк:

Прийняття і виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Юрія Терентьєва Голові Антимонопольного комітету України

Запитання до:

Президента України Петра Порошенка

У чому полягає ключова проблема управління державою порівняно з управлінням Вашими активами, через яку доходи Державного бюджету за 2014 рік порівняно з 2013-м зросли лише на 3%, а Ваші особисті доходи, згідно з оприлюдненою декларацією, зросли на 600%?