Земельна реформа: фермери чи латифундисти?

Хто більше зацікавлений у збереженні мораторію?
22 червня 2017, 09:05

На селі багато суперечностей. З одного боку, ми маємо родючі землі, а з іншого – не використовуємо їх потенціал на повну. З одного боку, Україна нарощує експорт с/г продукції з року в рік, а з іншого – знайти роботу на селі непросто. Працюють і великі агропідприємства, і фермери. Чому ж знайти роботу непросто? І що змінити, щоб заробляти на селі могло більше людей?

Хто сьогодні заробляє на селі?

Можливо, ми маємо недостатньо інформації про тих, хто сьогодні заробляє? Адже великі агрохолдинги не просто працюють, а поступово збільшують кількість землі, яку обробляють. Та й у містах все більше відкривається магазинів із продукцією «від фермерів».

І ті, й інші є роботодавцями. Але працюють по-різному. Саме тому наш текст і названий «Фермери чи латифундисти». Хто ж вони – і фермери, і латифундисти? Вікіпедія визначає їх так.

Фермери – це власники чи орендарі земельних угідь, які ведуть своє господарство сім'єю та/або з використанням найманої робочої сили. Здійснюють виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції на основі використання майна, що знаходяться у них на праві оренди, довічного успадкованого володіння або у власності.

А латифундія – це велике приватне земельне володіння, помістя. Панування латифундизму породжувало безземелля основної маси селянства. Безземелля і малоземелля селян за панування латифундизму, поширення напівфеодальних форм оренди, жорстока експлуатація батраків поміщиками сприяють консервації низького рівня технічного розвитку сільського господарства, мізерних доходів селян і сільськогосподарських робітників, жебрацького життєвого рівня сільських трудящих.

Давайте разом розберемося: що саме виробляють фермери, а що – великі компанії, які працюють на орендованих землях? Судячи з визначення Вікіпедії, «поширення напівфеодальних форм оренди», яке є властивим латифундіям, – це щось дуже близьке до стану справ в українському АПК… Але ж давайте спочатку проаналізуємо результати.

В Україні сьогодні близько 43 тис. фермерських господарств. Вони працюють із понад 4,5 млн га орної землі. Одне таке господарство може обробляти 3-5 га на Закарпатті, а в Одеській, Миколаївській областях – навіть 300-400 га. В основному, фермери вирощують зернові та олійні культури — ними засівають 80% площ. Внесок фермерів у загальні обсяги рослинництва доволі серйозний - від 12% для зернових та до 19% для соняшника. А от у тваринництві показники набагато слабші. Цим видом діяльності займаються лише 3% фермерських господарств. У першому півріччі 2016 року в усіх категоріях господарств України відбулося зменшення чисельності худоби і птиці - порівняно з аналогічним періодом 2015 року. У сільськогосподарських підприємствах виробництво молока зросло на 2,9%, а у селянських господарствах населення навпаки зменшилося на 2,7%. Найбільший спад спостерігався у виробництві яєць, обсяги скоротились загалом на 13,8%.  

Успіхи великих гравців ринку – агрохолдингів, великих сільгосппідприємств – можна побачити за результатами роботи АПК в цілому. Адже, як ми визначили, фермери виробляють дуже невелику частку продукції, і тільки у рослинництві складають хоч би якусь конкуренцію великим гравцям.

А тим часом у 2016 році був зібраний рекордний урожай (однієї лише пшениці - 26 млн тонн), а експорт в країни ЄС – збільшений. Так, аграрної продукції за дев’ять місяців 2016 року було експортовано на $7,89 млрд. Це 8 місце у світі! Найбільше виростили зернобобових культур – 33,8 %, на другому місці соя – 25%, кукурудза та зерно – 15,6%, гречка – 15 %. Найменше ріпака – 0,8%, овочевих культур – 2,1%, плодово-ягідних – 2,5%. Під урожай у 2016 році засіяли 27 млн га.

За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, за три місяці 2017 року експорт української аграрної продукції збільшився на 38,3% порівняно з відповідним періодом 2016 року, та становив $4,6 млрд. У трійці товарів-лідерів українського аграрного експорту залишаються зернові культури. Основні країни, до яких експортувалась українська продукція: Індія - $683,2 млн, Єгипет - $454,5 млн, Іспанія - $297,4 млн, Іран - $254,7 млн, Італія - $227,5 млн, Туреччина- $226,4 млн.

Усі ці успіхи, як ми розуміємо, – результат роботи великих агропідприємств. А як може розвиватися саме фермерство? І в чому саме полягають можливості? За словами першого заступника Міністра агропромислової політики та продовольства Максима Мартинюка, інтерес на міжнародному рівні до українського АПК величезний. «Основна причина цього інтересу - місце України на глобальному ринку продовольства і перспектива проведення земельної реформи. Я зустрічався з представниками найбільших американських корпорацій і можу констатувати, що Україну вони розглядають як можливість для інвестицій», – зауважив Мартинюк.

Тож фермери чи латифундисти?

Розвиваючись, фермери могли б не тільки скласти конкуренцію агрохолдингам, але й виробляти таку продукцію, якою великі компанії займаються зазвичай погано – це все, що виробляється у невеликих обсягах та дуже залежить від людського фактору, від унікального підходу. А от з розвитком поки важко. Бо існування мораторію на продаж землі посилює позиції агрохолдингів, адже лише вони мають доступ до фінансових ресурсів. Селяни не можуть взяти кредит під заставу землі, і це ускладнює розвиток власного бізнесу.

«Малі та середні фермери сьогодні, фактично, не мають доступу до кредитів через високі відсоткові ставки. Натомість латифундисти мають доступ до міжнародних ринків капіталу, де залучають кредити за міжнародними ставками, які значно нижчі за українські», – вважає економіст IMF Group Ukraine Григорій Кукуруза.

На думку народного депутата України, члена Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Андрія Вадатурського (батько якого є генеральним директором «Нібулон»), скасування мораторію невигідне насамперед великим агрохолдингам. Бо 95% цих компаній були створені і зростали саме під час мораторію – їм невигідно змінювати умови ведення бізнесу.

«Якщо б агрохолдинги були зацікавлені, щоб у нас був ринок землі, ми б його мали вже давно. Отже, ця реформа - у першу чергу, для суспільства, яке втрачає інфраструктуру; яке недоотримує податки, люди не можуть отримати ринкову орендну плату за землю. І ринок землі буде стимулювати не продаж чи купівлю землі, а саме підняття орендної плати», – вважає Андрій Вадатурський.

Звісно, немає нічого ідеального. Але й обирати треба серед реальних альтернатив. Результатом 16-ти років розмов про земельну реформу, яка має продовжитись колись – «коли буде створено належні умови», є нинішній стан українського села. Цілком реальний – і часто катастрофічний. Тому якщо завдяки реформі більше людей зможе заробляти на селі, якщо це підвищить рівень життя саме тих, хто там мешкає, – значить, реформа необхідна.

"Висновки"

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Арсеній Яценюк:

Прийняття і виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року

Люстратор

Валентин Наливайченко Екс-голова Служби безпеки України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Романа Насірова Голови Державної фіскальної служби України

Запитання до:

Президента України Петра Порошенка

У чому полягає ключова проблема управління державою порівняно з управлінням Вашими активами, через яку доходи Державного бюджету за 2014 рік порівняно з 2013-м зросли лише на 3%, а Ваші особисті доходи, згідно з оприлюдненою декларацією, зросли на 600%?