05 червня 2015, 13:30

Стратегія нацбезпеки знову виявилася тактикою

28 травня 2015 указом президента затверджено Стратегію національної безпеки України. Попри великий галас навколо ухваленого документу, суттєвих змін не сталося: презентована Порошенком стратегія-2015 має ті самі вади, що й допрацьована за Януковича стратегія-2012.
Роман Соломонюк

Роман Соломонюк"Висновки"

Що змінилося

Зміни стосуються передовсім українсько-російських стосунків, орієнтації на НАТО та необхідності гарантувати безпеку в умовах війни.

Росію названо агресором

Оцінки Росії стали жорсткішими. У попередньому документі пильну увагу було присвячено урегулюванню конфліктних питань з РФ – зокрема, пов’язаних із базуванням її флоту на території України, демаркацією кордонів, захистом українського економічного простору.

Новий документ передбачає, що Україна буде домагатися застосування санкцій проти Росії і розглядає відновлення відносин з РФ на рівноправних умовах після виведення російських військ з території України й компенсації завданих втрат. З метою протидії агресії Україна добиватиметься реформування Ради Безпеки ООН, а також активно розбудовуватиме українську армію (цьому розділу присвячено чи не найбільше уваги у новій Стратегії).

Інтеграцію в НАТО названо одним із головних зовнішньополітичних пріоритетів

Уперше чітко не лише засвідчено відмову від позаблокового статусу, а й названо вектор. Перелічено заходи, яких вживатиме Україна для зближення з НАТО. Зокрема, йдеться про обмін розвідувальною інформацією, адаптацію системи захисту конфіденційної інформації відповідно до стандартів НАТО, унезалежнення виробництва озброєнь на території України, урахування практики країн-членів НАТО в питаннях протидії корупції, особливо у безпековій сфері.

Пріоритетом є звільнення окупованих українських територій

Попередня стратегія відзначала загрози "заморожених конфліктів" поблизу кордонів України, зокрема у Придністров’ї, а також у Каспійсько-Чорноморському регіоні. Оновлена стратегія фіксує ту очевидну реальність, що частину території України вже окуповано російськими військами, тож документ визначає як пріоритет звільнення цих територій.

Як формують стратегію національної безпеки у США

Американській стратегії національної безпеки притаманне чітке визначення місця і ролі США у світі, та цінностей, які захищає американська політика на зовнішній арені. До таких, наприклад, належать демократія, права і свободи людини, добробут і безпека громадян США. Виходячи з цього, визначаються тактичні напрямки і пріоритети діяльності у зовнішній та внутрішній політиці на найближчий рік. Зазвичай, визначається три групи пріоритетів: найважливіші, важливі та інші, що потребують уваги. Однією ж із головних ознак документу є практичність застосування і оцінка сценаріїв розвитку з позиції США.

Стратегія може змінюватися залежно від ситуації: основну тактично-коригувальну функцію виконують щорічні звернення президента США.

Отже, закладаються цілі на десятки років, а в щорічному режимі коригуються реакції на актуальні загрози.

Що залишилося

Українська стратегія є реактивною: її відправним пунктом є загрози, від яких країна прагне захиститися, а не інтереси (цілі), яких прагне досягти. Окрім того, залишився незмінним пакет ключових проблем.

Загрози безпеці, визначені в документі, залишилися практично без змін

Окрім питань, пов’язаних із безпосередньою агресією Росії проти України, більшість загроз, визначених стратегією-2012, залишилися без змін. Це перш за все:

  • Високий рівень корупції.
  • Неефективна економіка.
  • Слабкі міжнародні гарантії безпеки України.

Стратегічне партнерство зі США і Китаєм

Немає значних змін у ставленні до США. Україна далі вважає цю країну стратегічним партнером і виступає за поглиблення взаємин. Водночас ідеться про поглиблення співпраці з Китаєм як одним із ключових торговельно-економічних партнерів та геополітичних центрів.

Курс на енергетичну незалежність

Нова стратегія, як і стара, визнає проблему залежності України від постачання російських енергоносіїв. Перелік заходів для подолання проблеми залишається незмінним –диверсифікація, енергозбереження, модернізація й упровадження європейських норм. Разом із тим, у новій стратегії, як і в старій, не зазначено можливі напрямки диверсифікації.

Хто формує стратегію національної безпеки у США

Доктринальні основи стратегії національної безпеки, як правило, закладають три особи: президент, державний секретар, радник із питань національної безпеки.

За словами одного з провідних американських практиків національної безпеки Збігнєва Бжезинського, який створив теоретичні основи системи упраління національної безпеки, є три основні моделі походження такої стратегії:

1) Модель сильного президента (часи Річарда Ніксона), який отримує допомогу від сильного радника (Генрі Кіссинджера), і вони спільно формують стратегію, тоді як Державний секретар (міністр закордонних справ) залишається в тіні.
2) Модель сильного держсекретаря (Джон Даллес) і порівняно пасивного президента (Дуайт Ейзенхауер) та його радника, які особливо не втручаються у справи держдепу.
3) Збалансована модель, що поєднує сильного президента (Джон Кеннеді), сильного держсекретаря (Дін Раск) та сильного радника (Макджордж Банді), які разом формують стратегію національної безпеки.

Моделі можуть змінюватися, але ключовим у кожній із них є стратегічне планування на десятки років наперед, виходячи з інтересів США.

Чого бракує

Документ недотягує до стратегічного, оскільки з нього не випливають довгострокові цілі України й магістральні напрями їх досягнення. У ньому багато універсальних фраз, придатних для будь-якої країни, а не геополітичної аналітики, прогнозування та стратегічного планування, орієнтованих на сучасну Україну. Документу бракує:

Якщо взяти історію США, то тезу про курс на домінування у світі було вперше виголошено на доктринальному рівні ще у ХІХ столітті, коли внутрішню політику США було зорієнтовано на зменшення російського впливу на американському континенті. Для цього використовувалася зовнішньополітична ситуація. Наприклад, Аляска перейшла під вплив США внаслідок поразки Росії у Кримській війні. Згодом США чітко дотримувалися доктрини стримування недемократичних режимів, які можуть конкурувати з американською гегемонією. Зокрема, нинішню концепцію поступового придушення Китаю за допомогою кільця союзних держав, названу "Анакондою", успішно використовували проти СРСР.

Наслідком реалізації стратегії безпеки США є утворення поясу проамериканських держав в Азії (Тайвань, Південна Корея, Японія) та значною мірою формування ЄС – на основі Товариства вугілля і сталі, яке мало через економічну взаємозалежність убезпечити світ від виникнення нової мілітаризованої Німеччини.

Прогнозування і стратегічного планування як такого

Стратегія — це цілісний тривалий план досягнення складної мети. Тактика — конкретна разова дія, як правило, реакція на зовнішній подразник. Стратегія національної безпеки зразка 2015 не містить особливостей, які б давали змогу назвати її саме українською. Якщо забрати згадку про Україну, то цей текст з таким самим успіхом можна було б застосувати до будь-якої іншої пострадянської країни. У цьому документі немає "бачення" місця України у світі, її особливостей і ролі у світових процесах. Таке бачення знаходимо в усіх стратегічних документах США, Росії, Китаю, Німеччини, Польщі, Швеції, Швейцарії, де чітко окреслено місце цих країн у світі.

Українська стратегія, як і раніше, є набором тактичних рішень для реакції на нинішню проблему – без прогнозування, як розвиватимуться процеси в наступні кілька десятків років, які будуть виникати загрози для національної безпеки і як до них готуватися. Як наслідок такого підходу в попередні роки, проблеми лише поглиблювалися, а стратегія залишалася декларацією. 

Орієнтації на інтереси України

Хоча в преамбулі стратегії сказано, що вона покликана захищати інтереси України, проте, як і раніше, тут є лише реакція української сторони на дії інших геополітичних гравців – таких, як США, ЄС, Росія. У попередні роки, залежно від конкретних подій, перемагала лінія якогось із цих гравців. Наприклад, з однієї редакції до іншої в різному вигляді регулярно переходить теза про "особливу багатовекторну зовнішню політику" України, яка враховує наше особливе географічне положення. До таких спроб продовжити "дружити з усіма" можна залічити тезу про одночасне поглиблення партнерства з Китаєм і США.

Наслідком спроб реалізації "багатовекторності" в минулому була постановка взаємовиключних зовнішньополітичних завдань для державних органів. Зокрема одночасно пропонувалося адаптувати законодавство до норм Світової організації торгівлі і Єдиного економічного простору, що в принципі неможливо.

Отже, замість поступального руху в обраному напрямі, можемо знову отримати  тупцювання на місці. Стратегічний документ залишається, як і в минулому, набором універсальних фраз на тему: "Як гарантувати безпеку держави", - без конкретної прив’язки до України. В іншому разі ключовими у стратегії-2015 мали б стати забезпечення енергетичної незалежності, без якої важко уявити розвиток сильної економіки країни, а отже, і наявність ресурсу для повернення окупованих територій. 

США намагаються створити навколо КНР кільце з дружніх для себе держав, надаючи військову та фінансову допомогу країнам Азійсько-Тихоокеанського регіону та Середньої Азії. Зняття санкцій із Ірану й відкриття європейського ринку для іранської нафти, як альтернативи експорту до Китаю, спрямовано на обмеження доступу останнього до ресурсів. Структура співпраці між Україною і Китаєм зводиться до експорту української сировини (до 80%) до Китаю та імпорту в Україну готової продукції машинобудування, текстильної і легкої промисловості, що відверто суперечить політиці США "ресурсної ізоляції" Китаю. 

Геополітичного аналізу сучасної міжнародної ситуації

При виборі напрямів зовнішньої політики та зовнішньополітичних партнерів слабо враховуються геополітичні реалії, що є подальшим проявом політики "багатовекторності" Типовим прикладом є той самий "геополітичний шпагат" між США та Китаєм. При цьому самі США визначають Китай як одну із загроз для інтересів усього демократичного світу в довготривалій перспективі, називаючи його частиною "осі зла".

Спроба одночасно орієнтуватися на стратегічну співпрацю з країнами, які мають протилежні політичні й економічні інтереси, знову перетворює Україну лише на об’єкт маніпуляцій великих гравців. У цьому випадку очевидно, що для України вигіднішою є співпраця з США, що і мало б бути відображено у Стратегії національної безпеки.

Як змінити

Якість цього ключового документу зміниться за умови, якщо буде усунуто дві головні проблеми – кадрову і організаційну. Необхідно передовсім:

Позбутися рудиментів радянського колоніального мислення

В українській владі представлено два типи еліт.

Перші — це представники ще радянської номенклатури, які звикли перебувати в підпорядкуванні зовнішньої центральної влади. Раніше шукали її лише в Москві, нині – також і в інших світових столицях.

Другі — це вихідці з великого українського бізнесового середовища. Для останнього характерним є короткотривале планування, максимум на 3-5 років, унаслідок політичної нестабільності й повної залежності бізнесового успіху від наявності політичного лобі. Отже, їхнє планування передбачає максимальний часовий проміжок до 5-ти років.

Для успішного функціонування України як держави потрібен прихід до влади еліт, спроможних мислити, виходячи, по-перше, з українських національних інтересів, а, по-друге, з тривалої перспективи, у 10-20 років.

Забезпечити фаховий і комплексний підхід до розробки стратегічних документів

Україні необхідно скористатися досвідом США у формуванні стратегії національної безпеки, де цим питанням опікуються профільні структури – такі, як Державний департамент, Міністерство оборони, ЦРУ. Узагальнений документ розробляється Радою національної безпеки. Отже, реалізується комплексний підхід в оцінці можливих небезпек та переваг країни у світі.

Сформована таким чином стратегія стає практичним документом, спільним орієнтиром для всіх гілок влади, актуальним упродовж десятка років, - а не декларацією, доречною хіба що в ролі інформаційного приводу для прес-конференції.

Роман Соломонюк