18 червня 2015, 10:24

Добровольці та найманці. Уроки західних держав

ДУК "Правий сектор" та інші добровольчі батальйони можна легалізувати за зразком західних держав. А залучення іноземців до Збройних сил може допомогти переформатувати нашу армію
Іван Валюшко

Іван ВалюшкоЕксперт Національного інституту стратегічних досліджень

В Україні воюють бійці 80 добровольчих батальйонів. Але не всі вони погодилися підпорядкуватися Міноборони або МВС. І громадяни України ставляться до цього по-різному. З одного боку, потужний добровольчий рух є свідченням зрілості нації. З іншого – тисячі озброєних осіб, які офіційно не підпорядковуються державним структурам, є потенційно небезпечним і дестабілізаційним чинником.

Як водиться, істина десь посередині. 14 травня 2015 р. Дмитро Ярош зареєстрував у Верховній Раді законопроект №2851 про "Про Добровольчий Український Корпус". Як і на якій підставі може діяти цей корпус, варто з'ясувати на прикладі сусідніх держав. І повчитися в них.

Кайтселійт. Самооборона віком у сто років

Система легалізації добровольчого руху нагадує своєрідну джентльменську угоду: добровольці беруть на себе певні обов’язки щодо захисту держави, а та натомість дає їм певні права.

Так, до складу Сил оборони Естонії входить добровільне воєнізоване формування – Кайтселійт, утворене іще 1918 р. з озброєних загонів самооборони. Маючи на початку лише стрілецьку зброю, яка, до того ж, не зберігалася "на руках", рух 1940 року налічував вже понад 42 тис. підготовлених бійців з танками та артилерією.

Зрозуміло, що за часів Естонської РСР про такі "вольності" не могло бути й мови, але 1992 року Кайтселійту повернули озброєння. Тепер дружини цього руху об’єднують понад 20 тис. членів за загального кількісного складу  ЗС близько 5 тис.

 

   

Бійці Кайтселійту на позиціях


 

Стати одним із цих людей неважко: треба зв’язатися з одним із загонів, обговорити завдання, зібрати документи за вичерпним переліком, заручитися підтримкою двох дійсних членів Кайтселійту, отримати схвальне рішення правління загону. Членами організації можуть бути громадяни Естонії віком від 18 років. Проте тривають консультації про участь у русі осіб, що постійно проживають в Естонії, але не мають громадянства.

Спеціальний закон дозволяє дружинникам за бажання зберігати зброю (автомати Galil чи АК з боєзапасом) вдома, а отримати дозвіл на носіння зброї в Естонії взагалі простіше, аніж водійську ліцензію.

Звинувачення на адресу естонського Кайстелійту щодо його свавільності, анархічності та цілковитої непідконтрольності державі позбавлені сенсу. Критика базується переважно на матеріалах російських медіа.

Найманці: герої Пелопонесу

Другим нагальним питанням є залучення до бойових дій в Україні представників інших держав. Адже з початку АТО в зону її проведення почали самостійно прибувати іноземці з військовим досвідом.

У світі така практика - поширена: адже це дає змогу захищати національні інтереси держави і при цьому зменшувати обсяги мобілізації власних громадян.

Найманці ("дикі гуси", "солдати фортуни", "пси війни") з’явились іще до нашої ери, коли після Пелопоннеської війни в Давній Греції залишились тисячі підготовлених людей з бажанням воювати, але без можливості його втілити. Тоді вони почали найматись за кордон, навіть до персів. Результатом одного такого договору "купівлі-продажу" стала участь 10 тис греків у перській громадянській війні 401 р. до н.е. З того часу найманці взяли участь в більшості воєн. Приблизно тоді ж сформувалися їхні негативні риси: вони дорого коштують і вимагають своєчасної оплати; їхня низька побутова дисципліна (проведення дозвілля тощо) різко дисонує з бойовою і диктується загальним ставленням до людського життя, а воюють вони за що завгодно, але не за ідею.

Про сучасних найманців та приватні військові кампанії можна почитати у Вікіпедії чи тут.

В Україні найманство офіційно заборонено. Але попри всю негативну конотацію цього поняття, саме явище не настільки погане, як його змальовують. Тому 12 травня 2015 р. прийнято в першому читанні проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства".

Французький іноземний легіон. Біле кепі, "честь та відданість"

Головний убір та гасло Французького іноземного легіону широко відомі. Проте визнання він отримав не за це. Його історія почалась у XVI столітті, але тодішні легіонери або швидко "закінчувались" через велику кількість та інтенсивність битв, або ж розпускались через профнепридатність.

Ситуація змінилася 1831 року, коли король Луї Філіп вирішив послати для завоювання Алжиру колишніх солдатів армій Наполеона, учасників повстань чи невдалих революцій з Польщі, Італії, Бельгії, Швейцарії тощо. Їх не бракувало у Франції, і вони не контролювалися владою, що спричиняло серйозну загрозу.

Репутацію Іноземного легіону оповито ореолом легендарності, але справжній стан справ далекий від фільмів за участю Ван Дама, а право першими пройти перед Тріумфальною аркою на щорічному параді 14 липня легіонерам далося дорогою ціною.

Постійна муштра, нелюдське ставлення командирів до підлеглих перетворюють легіонера в те, для чого він призначений – гарматне м'ясо, з перспективою і сподіванням вижити й отримати громадянство та пенсію. Таке вдається далеко не всім.

ФІЛ комплектується переважно з іноземців, серед легіонерів є й кілька сотень українців. Офіційна командна мова в Легіоні – французька, і офіцерський склад теж складається лише з французів, у тому числі натуралізованих легіонерів. Усупереч легендам та тому ж фільму "Легіонер", злочинцеві не вдасться уникнути покарання, вступивши до лав Легіону.

Кандидат проходить серйозні випробування, і якщо його фізичні, психічні або інтелектуальні здібності не відповідають вимогам, отримує матеріальне відшкодування втраченого часу, але відраховується без права на повторну спробу. Затверджені добровольці отримують легендарне біле кепі, перший 5-річний контракт, після якого можна отримати французьке громадянство, досить високу зарплату (від 1500 євро), а після 15 років служби – пенсію та піклування від Легіону до самої смерті.

Ця перспектива і спонукає іноземців жертвувати життям і здоров’ям. А французькі матері не пікетують Міністерство оборони з вимогою вивести війська з Джибуті, Сенегалу, Код-д’Івуару чи Гвіани, бо їхні сини там не служать – це завдання легіонерів. Як і охорона космодрому Куру в умовах тропічного клімату Французької Гвіани.

Чисельність Легіону нині – близько 8 тис. осіб, хоча упродовж війни в Індокитаї (1945-1954 рр.) вона сягала 100 тис.

За радянських часів легіонерів називали "карателями, найманцями і головорізами на службі грошей французького імперіалізму". Але Французький іноземний легіон сьогодні є одним із кращих підрозділів у світі, разом із Іспанським.

Viva la muerte

"Хай живе смерть" – бойове гасло Іспанського іноземного легіону, який, як і його французький аналог, завдячує появою завоюванню Північної Африки. Його створили 1920 року для Рифської війни в Марокко. З того часу Легіон взяв участь в 4 тис. боїв, у яких втратив убитими і зниклими безвісти більш як 40 тис. легіонерів, які цілком виправдали своє прізвисько – "обвінчані зі смертю".

Концепція Іспанського іноземного легіону відрізняється від французького аналога. Французький легіон – абсолютно позаполітична структура без обов’язкової системи вірувань, об’єктом відданості в якій є лише командир, його наказ. Натомість Іспанський легіонер повинен бути патріотом і католиком.

Крім того, ФІЛ створювався під конкретні задачі того часу, а Іспанський – для відновлення могутності колишньої імперії, тому Золотій епосі XVI-XVII ст. відповідає як форма легіонерів, так і герб Легіону (перехрещені аркебуз, арбалет і алебарда).

Іспанський іноземний легіон під час параду


 

Чисельність іноземців у складі підрозділу ніколи не перевищувала 20%. Добровольці з-поміж громадян інших держав можуть підписувати контракти "своїм чи вигаданим ім’ям, що знімає з Іспанії будь-яку відповідальність", а суперництво, породжене присутністю рекрутів різних національностей, розглядається як стимул до підвищення бойового духу.

Щоб стати легіонером, треба у вербувальному пункті пройти співбесіду, у навчальному центрі впоратися з жорсткими випробуваннями й підписати 3-річний контракт.

Сьогодні Легіон – елітна частина швидкого реагування в Іспанському війську, служити в якій особливо престижно. В його складі проходить службу близько 5 тис осіб, у них високий рівень технологічного оснащення, і використовуються вони переважно в миротворчих місіях під егідою ООН.

Улаштувати своїх, використати чужих

Британські капери та приватири, які мали патент на війну з іспанцями від імені Її Величності, не перестали бути морськими розбійниками з погляду іспанців, але проявили себе з найкращого боку в захисті національного інтересу "Володарки морів".

Тому й Україна з воєнною легалізацією ДУК та іноземців не перетвориться на відстійник для головорізів, які переховуються від правосуддя. Адже таким шляхом нині не йде жодна з проаналізованих держав, тож чому повинна піти Україна?

Війна закінчиться, а люди, які воюють у складі добровольчих батальйонів, отримають безцінний бойовий досвід. Нехтувати таким ресурсом – помилка, гірша за злочин. Відповідно, інтеграцію добровольців у державні мілітарні структури можна вважати першим кроком до майбутньої професіоналізації українського війська.

Іван Валюшко