"АТО" чи "війна"? Міжнародно-правові наслідки

Не оголошуючи правового стану війни з Росією, Україна сама підриває світовий порядок недоторканності кордонів, установлений після Другої світової війни.
08 липня 2015, 10:07

Юрій Костенко

Юрій Костенконародний депутат України 5-ти скликань

Термін "АТО", як і вкинутий у суспільний вжиток новий термін "гібридна війна", не дає правової відповіді на запитання, що зараз відбувається в Україні – у контексті анексії Криму та військових дій на Донбасі із застосуванням усіх видів зброї, окрім ядерної. Відтак, не відповідає й на інші, життєво важливі запитання: що, згідно із національною Конституцією та міжнародним правом, повинна робити в цій ситуації Україна, і чого має право вимагати від світової спільноти?

Визначитися із поняттями

Поняття "АТО" і "збройна агресія" мають свої визначення, що регулюють спосіб поведінки держави в умовах їх ведення, встановлюють перелік відповідальних та передбачають визначену реакцію світової спільноти.

Що таке "збройна агресія"

Резолюцію під назвою "Визначення агресії" прийняла 1974 року на 29-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН. У її ст. 1 зазначено, що "агресією є застосування військової сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави, або будь-яким іншим чином, несумісним зі статутом ООН".

Генасамблея ООН також перерахувала 7 видів дій, що розглядаються як акти агресії. Три з них актуальні для опису ситуації в Україні:

  • Вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є наслідком такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини.
  • Блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави.
  • Заслання державою чи від імені держави озброєних банд, угруповань та регулярних сил або найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави настільки серйозного характеру, що це дорівнює перерахованим вище актам, або її істотна участь в них.

Їх зміст продубльовано в Законі "Про оборону України". Отже, те, що відбулося з Кримом та відбувається на Донбасі, і за визначенням ООН, і за визначенням національного законодавства, є актом агресії Росії щодо України.

"У разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності", за згаданим законом "Про оборону України", вводиться воєнний стан – або на всій території України, або на її частині. За Законом України "Про правовий режим воєнного стану", вводить його своїм указом президент за поданням РНБО, а затверджує Верховна Рада. Заходи правового режиму військового стану здійснює військове командування, яким є: Генеральний штаб ЗСУ, командування видів ЗСУ, об'єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з'єднань, частин ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Що таке "АТО"

Поняттями "тероризм", "АТО", "район проведення АТО", "режим у районі проведення АТО" оперує Закон України "Про боротьбу з тероризмом", підписаний 20 березня 2003. У 2014-15 роки до нього було внесено шість змін, які актуалізували документ відповідно до українсько-російської ситуації. Закон дає визначення згаданим поняттям.

Антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Тероризм – суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Район проведення антитерористичної операції – визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція. Режим у районі проведення антитерористичної операції – особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб'єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Інша держава як фігурант конфлікту або його причина в цьому законі не згадується. Також не згадуються поняття "агресія", "окупація", "анексія", "територіальна цілісність". Отже, антитерористична операція – це внутрішня національна проблема.

Закон також визначає, що відповідальний за проведення АТО та безпосереднє управляє нею (а відтак – відповідальний за результат) Антитерористичний центр при СБУ та його керівник. 

На Антитерористичний центр при Службі безпеки України покладається: розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюваних з терористичною метою; збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами; організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій.
Для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при СБУ.
Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається (…) керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови СБУ (…). Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України.

Таким чином, Головнокомандувач як дійова особа тут ніде не фігурує. Це додатково свідчить: про військовий конфлікт з іншою державою тут також не йдеться.

Що таке
"громадянська війна"

Саме так кваліфікує події на Сході України керівництво РФ і таке формулювання вже було вжито корпорацією ВВС в інтерв’ю з Віктором Януковичем.

Женевські конвенції про захист жертв війни, підписані 12 серпня 1949, не визначають терміну громадянська війна, але оперують терміном "збройний конфлікт, який не має міжнародного характеру".

"Збройним конфліктом неміжнародного характеру називається збройне протистояння, що має місце в межах території держави, між урядом, з одного боку, і збройними повстанськими групами – з іншого. У протистоянні протиборчих сторін беруть участь урядові війська, з одного боку, а з іншого – суб’єкти, що входять до складу збройних загонів. Це можуть бути повстанці, заколотники, революціонери, сепаратисти, борці за волю. Метою їх боротьби є прагнення захопити владу, домогтися більшої автономії в межах держави, або відокремлення й створення власної, незалежної держави". ("Види збройних конфліктів та їх правове регулювання", С.Я. Бескоровайний, доцент кафедри правового забезпечення Національного університету оборони України ім. І.Черняховського, «Юридична наука» № 3/2014).

Британська корпорація ВВС наполягає на коректності використання терміну "громадянська війна" щодо конфлікту на Донбасі.

"Ми розуміємо, що ви вважаєте невідповідним застосування терміну "громадянська війна" для характеристики ситуації в Україні у статті "Українська криза: Янукович шкодує щодо кровопролиття в Києві", - відзначається у відповіді ВВС. 
"Немає загальноприйнятого визначення фрази, або того, коли слід її застосовувати (тобто, в якій точці внутрішній конфлікт стає громадянською війною)", – вважають у ВВС.
"Тим не менш, бойові дії українців проти українців за майбутнє своєї країни є досить масштабними, щоб виправдати використання цього терміну",  наголошує корпорація у своїй відповіді на скаргу.

Приводом для скарг стало вживання цього терміну журналістом ВВС Габрієлем Гейтхаусом, який взяв інтерв'ю в екс-президента України Віктора Януковича

Оскільки Україна не має правового стану "агресія Росії проти України", єдиною альтернативою, яку можна знайти у міжнародному праві, тут є "збройний конфлікт, який не має міжнародного характеру".

Що дає називання речей своїми іменами

Чому так важливо визначити правовий статус того, що відбувається в Україні? Відсутність юридично визначеного стану, згідно зі статутом ООН, не дозволяє звертатися з проханням про: колективну самооборону, надання повномасштабної військової допомоги, звертатися до міжнародних судових інстанцій щодо відшкодування збитків Росією після завершення війни.

Хитруючи із термінологією, Україна сама ж блокує запуск юридичного механізму, передбаченого міжнародним правом у разі агресії, тобто, не вживає залежних від неї заходів, аби отримати право на захист світової спільноти.

Адекватні юридичні дії забезпечують:

1. Право на оборону, в т.ч. колективну (ст. 51 статуту ООН), отже і на надання повномасштабної військової допомоги від інших країн.

Що є зараз
З погляду міжнародного права, ніхто не може надати Україні збройну допомогу, бо якщо на її території не війна, викликана агресією іншої держави, тоді – громадянська війна (чи громадянський конфлікт), куди ніхто не має права втручатися ззовні. Саме тому на формулюванні "внутрішній громадянський конфлікт в Україні" наполягає Путін – воно відсікає можливості надання Україні військової допомоги, у тому числі – зброї, і в тому числі – від США. Отже, Обама, ветуючи надання Україні зброї, діє у міжнародному правовому полі. І Путін це знає. Очевидно, не може не знати і Порошенко – як міжнародник за освітою та колишній міністр закордонних справ. Перші наслідки – у використанні корпорацією ВВС термінів "громадянська війна" та "внутрішній конфлікт".

На яку допомогу може розраховувати Україна, якщо в нас не війна, а АТО?
Це визначає Розділ VII "Міжнародне співробітництво України у сфері боротьби з тероризмом" Закону "Про боротьбу з тероризмом". Окрім "надання інформації", "видачі (екстрадиції) осіб, що брали участь у терористичній діяльності", це також "участь у спільних з іноземними державами заходах щодо боротьби з тероризмом". Україна, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, може брати участь у спільних антитерористичних заходах шляхом сприяння іноземній державі або міждержавному об'єднанню в передислокації військ (сил), спеціальних антитерористичних формувань, перевезенні зброї або шляхом надання своїх сил і засобів з дотриманням вимог законів України "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил
України до інших держав" та "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України".

У згаданій статті "Види збройних конфліктів та їх правове регулювання" зазначено, що "можливості міжнародного співтовариства втручатися в процеси, що відбуваються всередині країни, обмежені правом держав на невтручання й суверенітет".

2. Відповідальність агресора за дії на окупованій території. За Женевськими конвенціями про захист жертв війни, підписані 12 серпня 1949, від Росії, в разі її визнання агресором, вимагатиметься дотримання правил ведення війни: поводження із заручниками, неприпустимість тортур тощо.

Що є зараз
МЗС надіслало до ПАРЄ лист, в якому повідомляє, що Україна знімає з себе відповідальність за дотримання прав людини на непідконтрольних їй територіях. Якщо немає війни – немає іншої сторони, крім України, яка може нести відповідальність. Фактично, Україна зрадила своїх громадян, які живуть під окупацією, бо тепер ніхто не відповідає там за дотримання прав людини.

3. Фінансове відшкодування збитків, завданих агресором. Будь-які матеріальні відшкодування потерпілій країні (репарації) можливі лише за умови оголошення стану війни внаслідок агресії іншої країни. Це єдиний правовий механізм, який дозволяє звертатися до міжнароднних судових інстанцій щодо відшкодування збитків Росією після завершення війни. Тоді Міжнародний військовий трибунал розглядає злочини фізичних осіб, а Міжнародний суд ООН визначає розміри відшкодувань, що їх має сплатити країна-агресор.

Що є зараз
У програмі уряду є пункт: «Захист національних інтересів у міжнародних судах, забезпечення компенсації збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації». На прес-конференції з нагоди річниці інавгурації 5 червня 2015 президент Порошенко анонсував, що Кабінет міністрів підготував пакет позовів (у тому числі – і за його дорученням) до міжнародних судів проти РФ за анексію Криму. Вони, за словами Порошенка, будуть спрямовані в різні суди, починаючи від Морського арбітражу і закінчуючи судом у Гаазі та стосуватимуться різних питань, починаючи від захисту власності та закінчуючи персональною відповідальністю тих чи інших осіб.

Однак яким правовим механізмом уряд збирається скористатися, аби ці міжнародні позови були не лише прийняті, але й задовільнені, – залишається питанням. Те, що без оголошення стану війни такого механізму не існує, не можуть не знати уряд та президент.

Наступне питання – конкретні дії держави для того, щоб запрацював міжнародний механізм захисту держави.

Що на випадок агресії передбачає Конституція України

Конституція, яка є законом прямої дії, у випадку агресії проти України передбачає чіткі дії трьох гілок влади.

Президент України: "вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань" (ст. 106, п. 19).
Верховна Рада: здійснює "оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України" (ст. 85, п. 9).
Кабінет міністрів: "здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю" (ст. 116, п. 7). Згідно з міжнародною практикою, виконавча влада у разі збройної агресії здійснює припинення дипломатичних стосунків з агресором, денонсацію всіх мірних угод з агресором, зупинку економічних відносин, військового співробітництва та транспортного сполучення; замороження всіх активів агресора на українській території.

Отже, за політичною заявою парламенту та поданням президента, мають бути юридичні кроки виконавчої влади.

Верховна Рада ухвалила 21 квітня 2015 Заяву "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", однак, якщо звернутися до Конституції, то цей документ "повисає в повітрі". Бо ні подання президента, яке має передувати цій заяві, ні наступних дій Кабінету міністрів не було.

Тобто очевидно, що Заява Верховної Ради – це гра, не передбачена Конституцією. За нібито правильним фасадом (застосовуються ті ж самі слова, що й у Конституції та документах ООН) відбувається підміна понять, яка веде до продовження конфлікту на невизначений термін. Гірше: зважаючи на невідповідність української реакції міжнародній практиці, ситуація йде до того, що Захід починає відмовлятися від України. Адже те, що українці не бачать очевидних речей, ще не означає, що цього не розуміють на Заході. А саме: українська влада з якихось причин не зацікавлена в запускові міжнародного механізму захисту територіальної цілісності України.

Не вигідно говорити слово "агресія" та розривати всі стосунки з агресором? Тоді не варто нарікати, що міжнародні системи не діють. Але, обґрунтовуючи свої дії сьогоденною "вигодою" та називаючи війну "антитерористичною операцією" чи "гібридною війною", Україна втрачає набагато більше. І в сенсі людських життів, і – матеріально.

Що далі?

У цих умовах максимум, що може зробити Європа, – це захиститися від тієї зони небезпеки, якою для неї стає Україна з огляду на перспективу безкінечно тривалого конфлікту. Її дії – це стягування військ НАТО до східних кордонів, та аж ніяк – не надання Україні безвізового режиму.

Існує три можливі варіанти розвитку ситуації.

"Німецький"

Мирний шлях. Як у випадку з утворенням прорадянського НДР, конфлікт заморожується, обидві частини країни функціонують окремо, розбудовують свою економіку,  а відповідь на запитання, хто серед двох сторін мав рацію, через деякий час дає рівень економічного розвитку країни та її окупованої частини.

"Корейський"

Військовий шлях. У підсумку, це той самий німецький варіант, але мир тут настає після років кровопролитного взаємознищення. Дві корейські держави, Північна та Південна, – також існують автономно, і все йде до того, що фінальну крапку в історії роз’єднання все одно поставить порівняння економічного розвитку та вибір на користь більш розвиненої моделі.

"Ні війни, ні миру"

Невизначений правовий статус ситуації. Частина Донбасу не перебуває під юрисдикцією України, не входить до складу Росії, не існує автономно; економічний розвиток території (чи принаймні її відновлення) неможливе, оскільки Росія і далі продовжуватиме стріляти, руйнувати, організовувати військові дії та регулярно лякати наступами всю Україну. Однак не нестиме за це відповідальності, оскільки конфлікт і далі перебуває в статусі внутрішнього (є "АТО", а не "військова агресія"). Цей шлях не стабілізує ситуацію, а веде до подальшого економічного розвалу України, знищення її як держави або консервування руїни на багато років.

Європа схиляється до "німецького" варіанту. Україна наполегливо рухається своїм, третім шляхом.

Через свою позицію нинішнє керівництво України (а разом з ними – і Україна) може увійти в історію як той, хто підірвав міжнародний порядок недоторканості кордонів, встановлених після Другої світової війни. Адже Україна, не задіявши механізми, передбачені правовими документами для підтримки цього порядку, створила прецедент. І тепер, для того, щоб агресія і переділ кордонів були "легітимними", достатньо якимось чином переконати керівництво потерпілої країни не оголошувати про стан війни.

P.S. Хто буде винним? Виходячи із законодавства, "стрілочника" на випадок невдач (розпад країни, просування російських військ вглиб території, руйнування економіки через нестабільність ситуації, – уже визначено. Відповідальність за наслідки для країни нестиме керівник Антитерористичного центру СБУ. Верховна Рада, президент-Гловнокомандувач та прем’єр – згідно із законом "Про боротьбу з терроризмом", не мають до цієї ситуації майже ніякого стосунку. Вона опусується так: "Контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України".

Юрій Костенко

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Петро Порошенко:

Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади

Люстратор

Ігор Білоус голова Фонду державного майна

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Юрія Терентьєва Голові Антимонопольного комітету України

Запитання до:

Президента України Петра Порошенка

У чому полягає ключова проблема управління державою порівняно з управлінням Вашими активами, через яку доходи Державного бюджету за 2014 рік порівняно з 2013-м зросли лише на 3%, а Ваші особисті доходи, згідно з оприлюдненою декларацією, зросли на 600%?