Лагідна русифікація. Після Революції гідності української стало менше

Як тактика на початку російської агресії, певні реверанси в бік російськомовних патріотів були виправдані. Проте як багаторічна стратегія – це згубна практика.
02 січня 2017, 18:14

В обох українських Майданах – і 2004, і 2013/14 років – брали участь люди дуже різних, а часто – і протилежних поглядів та переконань, у тому числі й щодо мовної політики. Проте в обох випадках ситуація зрештою оберталася загрозою для української мови.

Статистика свідчить: країна, яка об’єдналася для протистояння агресії Кремля, дедалі більше русифікується.

"Язик" першого Майдану

"Ми координуватимемо зусилля органів влади для того, щоб зупинити процес закриття російських шкіл, відновити групи у вищих навчальних закладах із російською мовою навчання... Ми дійсно займатимемося тим, щоб російськомовні громадяни України мали свій телевізійний канал, свої радіостанції, щоб був повністю забезпечений захист їхніх конституційних прав, для того, щоб не дати ані в 2006-му, ані в 2009-му, ані в подальших роках у черговий раз розіграти карту мови, як у 1994-му, 1999-му і як спробували це зробити в 2004 році".

Ці слова, сказані в лютому 2005-го, належать новопризначеному тоді секретареві РНБО Петрові Порошенку.

 Нова влада на чолі з президентом Ющенком переймалася тим, як не образити своїх російськомовних прихильників, а ще більше – "задобрити" представників протилежного електорального табору. Про захист державної мови, яка ледве животіла на ринку друкованої преси й електронних медіа, дбали значно менш активно.

Хоча принаймні в одному питанні таки подбали: за роки правління Ющенка українська мова стала для кінотеатрів звичним явищем.

Попри те, що у третього президента України було небагато досягнень у справі українізації, чимало російськомовних громадян все-таки вважають, що "помаранчеві" утискали їх в гуманітарних питаннях. І вони тоді, мовляв, відстояли своє право не вчити українську. Тим самим займаються й зараз.

"Мавпи" другого Майдану

Патріотичні й націоналістичні настрої нині в моді, однак на становище української мови, за великим рахунком, це майже не впливає. Причина – пасивна позиція влади з мовного питання, а інколи навіть протилежна до думки мовних активістів. Так, свого часу скандал спровокував допис у Facebook тодішнього голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгія Туки – відомого волонтера та активіста, який в цілому багато робить для України.

"Мені гидко вже читати пости ідіотів, що сіють розбрат у великій українській нації, поділяючи нас за етнічною ознакою!" - написав Тука коментаторам, які дорікають йому російськомовністю. Він назвав їх (українською) "мавпами" й "примітивними огидними негідниками, які працюють на користь кремлівської мерзоти". І випадок із Тукою не поодинокий.

російські журнали

Російські журнали на розкладках

У великих містах традиційною залишається і мовна проблема іншого штибу, яку свого часу винесла на обговрення колишній народний депутат Леся Оробець. 

На своїй сторінці у Facebook вона поскаржилася на те, що не може знайти для своєї доньки гурток із фехтування, де викладання велося б українською. Діти Лесі володіють рідною та англійською, а от від російської вона їх оберігає. Опоненти Оробець досить різко відеагували на цей пост, мовляв "це тупо й дебільно - краще знати три мови, ніж дві. Було б чим пишатися". Певно, для людини, незнайомої з українськими реаліями, висновок і справді є очевидним – «скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». Але чи можна вважати нормальною ситуацію, коли в столиці держави батьки не можуть знайти своїй дитині тренера, що володіє державною мовою?

«Двомовність - це коли в людей є вибір між гуртком мовою А і гуртком мовою Б. А коли усе лише мовою Б, а носії мови А нехай адаптуються чи йдуть нафіг - то це що завгодно, але не двомовність», - складно не погодитися із цим коментарем мешканця франкомовного канадського Квебеку Євгена Лакінського в одній із останніх мовній дискусій у Facebook.

Авторка цих рядків зростала в Києві 1980-х. І, як україномовна дитина, добре знайома з відчуттями "білої ворони". Дитячі вистави чи новорічні "ялинки", навіть від Національної спілки письменників УРСР, – винятково російською. Хочеш поваги ровесників (байдуже, що в українській школі), приязного ставлення лікаря в поліклініці, схвалення викладача в "музикалці"? Переходь на російську. Інакше ти - чужа.

Для багатьох київських дітей це правило діє й сьогодні. Хоча є і позитивний тренд. Син знайомого, нині десятикласник, якось зізнався, що "до Майдану" потайки від "принципового" тата в розмові з друзями переходив на російську – інакше "почувався незручно". Революція гідності для нього виявилася відповідною своїй назві – хлопець перестав соромитися рідної мови. Більше того, - на українську тепер переходять поза домом і його російськомовні друзі.

Шокуюча статистика "Единой страны"

На жаль, таких випадків – небагато. Натомість гасло "Єдина країна – Единая страна" не лише підтримало патріотичні почуття у мешканців півдня та сходу, але й посприяло подальшій русифікації України.

Як свідчать підсумки аналітичного огляду "Становище української мови в Україні в 2014-15 рр", оприлюдненого в липні 2015 року рухом "Простір свободи", порівняно з минулими роками частка україномовної преси ЗМЕНШИЛАСЯ й падає далі.

Якщо газет українською мовою у 2014 році виходило 29,5% від загального накладу, то з журналами та іншими періодичними виданнями ситуація ще більш катастрофічна – їх у русифікованому інформаційному полі України залишилося лише 9,9%. Хоча іще 2010 року цей показник становив 19,6%.

Книжок державною мовою в Україні торік було надруковано 55% , і переважна частина цього накладу – навчальна література. При цьому з Росії книжкової продукції імпортують у рази більше, ніж випускають у нас.

У теле- й радіоефірі російська також домінує. Як підрахували ентузіасти з «Простору свободи», у прайм-таймі восьми найрейтинговіших телеканалів частка української мови в ефірі становила 30%, російської - 44%. При цьому до 26% збільшилася часова частка «двомовних» ефірів.

У сфері послуг мовна ситуація дуже залежить від регіону. Як наголошують автори огляду, російська помітно переважає на Сході та Півдні, але права україномовних клієнтів часто порушуються і в Центральній Україні включно з Києвом.

За підсумками моніторингу кафе і ресторанів у всіх обласних центрах (крім окупованих) та Кривому Розі, лише 58% закладів харчування мають українську вивіску й 63% можуть надати клієнту меню державною мовою. І тільки в 53% закладів персонал обслуговує україномовних клієнтів українською.

При цьому в південних і східних містах обслуговування майже завжди є російськомовним, незалежно від мови клієнта.

Повне дослідження тут

Після початку кампанії "Единая страна" на деяких телеканалах для ведучих стало обов’язковим правилом спілкуватися з російськомовними гостями лише їхньою мовою. Інколи ситуація доходить до абсурду: коли ведучий говорить в ефірі українською, і гість, прийшовши в студію, починає робити те саме. Проте редактори, дослідивши його "бекграунд", уже дали ведучим цінні вказівки говорити російською, і спроба запрошеного долучитися до українізації ефіру зазнає фіаско.

Ятки з російськими книжками

Чи не єдина сфера, де за минулий рік позиції української мови дещо зміцнилися, – освіта. Частка школярів, що здобувають освіту українською мовою, зросла аж на 9% і у 2014/15 році сягнула 90,8%. Однак це зростання зумовлене передусім тим, що статистика більше не враховує школи на окупованих територіях. Реальне ж зростання кількості учнів, що навчаються українською, становить десяті частки відсотка. А в деяких областях цей показник навіть знизився.

Русифікація. Колаж з російського інтернету

  

Причини русифікації

Тарас Шамайда, співкоординатор руху "Простір свободи"

  

  

Головних причин нинішньої русифікації дві. Перша з них лежить у законодавчій площині – нікуди не подівся русифікаторський закон Ківалова-Колесніченка 2012 року. Цей закон дуже грамотно написаний саме для того, щоб цілеспрямовано нищити українську мову. Щоб в Україні будь-хто міг її не знати, не поважати, зневажати, а російська мова могла поширитися на якомога більше суспільних сфер.
Другий фактор русифікації - пропаганда російськомовного патріотизму. Одна справа – терпимість, толерантне ставлення до цього явища (а основна маса українців ніколи не ставилася нетолерантно до російськомовних патріотів). Але те, що відбувається останні два роки, це вже не просто толерантність, а поширення моди на російськомовний патріотизм. І це вже явище нездорове. Бо якщо людина вважає себе патріотом і продовжує демонстративно пропагувати російську мову, в тому числі й в умовах російської агресії, – то це якийсь дивний патріотизм. Адже мова – один із чинників формування свідомості. Невипадково саме ті регіони України, де у школах домінувала російська – Крим та відповідні райони Донбасу – зараз є окупованими.
Звісно, розмовляти російською й любити Україну не лише можливо, а й незрівнянно краще, ніж розмовляти українською і її ненавидіти. Тому, як тактика на початку російської агресії, певні реверанси в бік російськомовних патріотів були виправдані. Треба було єднати всіх, щоб зупинити цю агресію. Проте як багаторічна стратегія – це дуже згубна практика, адже мова є одним із чинників єдності народу. Це дуже важливо - зрозуміти на рівні суспільної свідомості, що русифікація триває і становить загрозу для майбутнього країни, для її безпеки, цілісності, взагалі ідентичності української нації. Ця загроза не є динамічною, бо мовні процеси розтягнуті на багато років і дуже інерційні. Але від цього вони не є менш небезпечними.
Коли на суспільному рівні прийде відповідне розуміння, тоді значно легше буде зробити й необхідний законодавчий крок – скасувати русифікаторський закон Ківалова-Колесніченка. Бо влада повинна забезпечити право людей спілкуватися будь-якою мовою й надавати іншою мовою послуги там, де цього хоче громада. Але не за рахунок української, не замість, а поруч із нею.

Леся Шовкун

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Петро Порошенко:

Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади

Люстратор

Артем Ситник Директор Національного антикорупційного бюро

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Давіда Сакварелідзе Екс-заступника Генерального прокурора України

Запитання до:

Президента України Петра Порошенка

У чому полягає ключова проблема управління державою порівняно з управлінням Вашими активами, через яку доходи Державного бюджету за 2014 рік порівняно з 2013-м зросли лише на 3%, а Ваші особисті доходи, згідно з оприлюдненою декларацією, зросли на 600%?