Недоплачені пільги чи якісні послуги? Якою має бути дієва модель соціальних стандартів

Історія з ухваленням бюджету-2016, коли важливі пільги та соціальні виплати були передані на місцеві бюджети, продемонструвала, що держава почала шукати реальні альтернативи недолугій політиці у соціальній сфері. Здалося, а раптом керівники державних інституцій почали справді рахувати кошти, і розуміти, що 40% громадян у нас мають пільги, які лягають тяжким тягарем на державний бюджет. Але місцева влада почала від цього «вантажу» відхрещуватись - «держава приймала рішення про надання пільг, то нехай їх і сплачує…»
05 лютого 2016, 12:37

Лариса Самсонова

Лариса СамсоноваІнститут суспільно-економічних досліджень

Підґрунтя є, бракує практики

Не все вирішують гроші, оскільки встановлення статусу пільговика пожиттєво не вирішить проблем людини, а швидше привчить її нічого не робити й просто дбати про збереження власних пільг. Тут є підстави для корупції, оскільки завжди можна підкупити тих, хто їх нараховує. Для цього є сприятливе підґрунтя у вигляді заплутаного законодавства. Спробуй розберись під який закон ти підпадаєш, якщо, наприклад, для встановлення пенсій їх аж 29.

У нашій державі не працюють безпосередньо з людиною, з її проблемною ситуацію - «пільгу в руки і питання закрите». Але якщо професійно оцінити складну ситуацію, в яку потрапила людина, визначити, що саме можна вирішити у її випадку: працевлаштувати, надати житло, влаштувати дитину в садочок, або в денний центр, протезувати і допомогти встановити пандус, психологічно допомогти, підтримати, тобто зробити все, аби громадянин максимально швидко вийшов зі складної життєвої обставини, то тоді й не треба було б пожиттєво їй платити .

Важливішою за гроші може бути допомога у вигляді послуг. Це означає, що людині, яка сама не здатна вирішити свої проблеми, мають бути надані соціальні послуги. І таке передбачено в діючому законодавстві. Це – дії, спрямовані на запобігання виникненню та профілактику складних життєвих ситуацій, надання постійної, тимчасової, періодичної, разової допомоги особам, сім’ям, які перебувають в складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати тощо.

В Україні вже багато зроблено для надання допомоги у вигляді соціальних послуг.  На законодавчому рівні затверджено їхній перелік – 15 (з підпунктами - 17). Це - догляд удома, догляд стаціонарний, денний догляд, підтримане проживання,  паліативний/хоспісний догляд, послуга з влаштування до сімейних форм виховання, послуга соціальної адаптації, послуга соціальної інтеграції та реінтеграці та ін.  Більша частина цих послуг вже стандартизована.

Складається враження, що начебто підґрунтя для ефективної співпраці держави із соціально незахищеними громадянами вже є. Та насправді це хибне уявлення.

Інститут соціального працівника

В Україні не розвинений інститут соціального працівника. Величезна кількість вузів готує фахівців із соціальної роботи, але професійних соціальних працівників знайти дуже складно.

Причин цьому багато: робота не престижна, низькооплачувана, вимагає поклику та вмінь розуміти людей. Мало хто з пільговиків знає, що допомога може надаватися у вигляді послуг - люди звикли справлятися самі, розраховуючи в основному на свої сім’ї.

Недієвий механізм

Сьогодні в нашій державі соціальні послуги не фінансуються. Зазвичай гроші отримують заклади - традиційні заклади за радянським типом. Йдеться про територіальні центри соціального обслуговування, в яких людина може отримати послуги лише тоді, коли вона вже бідна, непрацездатна, одинока чи стала інвалідом. Подібна ситуація склалася із спеціальними інтернатними установами, дитячими будинками-інтернатами, психоневрологічними диспансерами, геріатричними пансіонатами та іншими.

Всього у сфері Міністерства соціальної політики налічується 49 інтернатних закладів для дітей, Міністерство освіти та науки управляє понад 500 закладами для дітей, Міністерство охорони здоров’я курує 44 установи. Крім того, ще є заклади для дорослих: психоневрологічні інтернати (151), й інші подібні структури (загалом близько 100).

Ця інтернатна система унаслідувалася Україною з часів СРСР, реформувати її досить важко.  Українське суспільство не уявляє, що може бути по-іншому, що ця інтернатна система дуже витратна й жорстока. Утримання людини в закритому закладі дає привід на знущання над нею та порушення її прав.

 

Що робити?

Альтернативою цій морально застарілій та напівзакритій системі має стати розвинена система соціальних послуг на рівні громади, саме там де людина проживає. Це послуги, що надаються кожній конкретній людині й мають свою чітку вартість та якість. Коли  фінансуватимуться такі послуги, а не заклади, людина сама, або її довірені особи, вирішуватимуть, де вони ці послуги зможуть отримувати. Люди зможуть об’єднуватись в невеликі спільноти і вирішувати складні питання самостійно, при цьому залучати до їх вирішення ще й місцеву громаду, бізнес, волонтерів.

Існує міф, що в Україні таку систему впровадити неможливо, мовляв, бракує коштів. Але досвід інших країн свідчить: надання послуг на рівні громади у 2,5 рази дешевше ніж послуги в інтернатах! Навіть після покращення побутових умов в інтернатах та забезпечення усім потрібним, адресні послуги громаді були набагато дешевшими.

Величезною рушійною силою в розвитку системи соціальних послуг на рівні громади мають стати громадські об’єднання. Поступово люди починають усвідомлювати, що не у всьому треба покладатися на  державну систему. Чимало організацій створюють нові форми роботи. В такі центри приходять сім’ї, які є своєрідною альтернативою традиційним інтернатам. Такі організації самотужки, майже без державної підтримки, пропонують батькам денне перебування дітей з навчанням їх навичкам самостійного життя. Батьки приводять дитину вранці, ввечері забирають до дому, з дітьми займаються професійні педагоги.

Світовий досвід показує, що держава може закуповувати такі послуги також і в громадських організаціях. Для цього в Україні був започаткований механізм соціального замовлення, а уряд видав постанову «Про затвердження Порядку здійснення соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів» від 29 квітня 2013 року №324 (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 282 від 14.05.2015).

Бери та й роби. Однак виконання цієї постанови покладено на місцеву владу, яка її не хоче бачити та чути. Зважаючи на зростання невдоволення суспільства, соціальної напруги та децентралізації влади змінюватись таки доведеться.

 

З чого почати?

В Україні досі не створено об’єднаного універсального єдиного реєстру людей, які перебувають в складних життєвих обставинах та потребують допомоги держави.

Пам’ятаєте, яка була паніка та плутанина з переселенцями? Держава ніяк не могла їх порахувати, проте волонтерські організації зробили це вправно, створили простий реєстр отримувачів допомоги і фіксували кожну надану допомогу. Волонтери встановили зрозумілий порядок і не давали приводу для переселенців зловживати допомогою. Такий реєстр із визначенням потреб повинен бути загальнодержавним, щоб в ньому фіксувався кожний випадок, коли  людина, або сім’я потрапляє в складні життєві обставини, і при цьому були визначені шляхи вирішення проблеми. Окремий реєстр повинен бути для всіх організацій, які надають людям послуги, не зважаючи на форму власності.

Потрібно почати розвивати інститут соціального працівника, зробити цю роботу престижною та оплачуваною.

Законодавчо треба закріпити право людини на соціальні послуги і відповідальність за те, що ці послуги не були надані та створити в громадах єдине соціальне вікно, куди будь-яка людина могла звернутися по допомогу, де її випадок розглянуть, опишуть, зафіксують і запропонують шляхи вирішення її проблеми.

А головне завдання – впровадження механізму соціального замовлення, який дозволить розвинути конкуренцію між державними та недержавними організаціями. Це спричинить руйнацію державної монополії на соціальні послуги, які у її виконанні надаються неякісно.

 

Лариса Самсонова

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Арсеній Яценюк:

Прийняття і виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року

Люстратор

Наталія Яресько Екс-міністр фінансів України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Юрія Терентьєва Голові Антимонопольного комітету України

Запитання до:

Голови Національного банку України (НБУ) Валерії Гонтаревої

Як ви поясните західним партнерам, від яких Україна вимагає санкцій проти Росії, чому в умовах війни НБУ збирається підтримувати російські банки?