03 липня 2015, 10:00

За що і як країни стягують мільярди через міжнародні суди

18 червня Австрія та Франція, услід за Бельгією, арештували рахунки російських компаній у "доньці" банку ВТБ, активи телеканалу Russia Today та майно агенції ТАСС у Парижі.

Арешт російського майна відбувся через справу ЮКОСу: міжнародні суди присудили Росії виплатити 50 млрд євро акціонерам компанії. Схожу тему вперше порушували в Україні на початку 2000-их, і багатьох здавалася фантастичною: стягнення з Росії через міжнародні суди боргових зобов’язань та компенсацій .

Яким же чином держави, міжнародні кампанії та приватні особи стягували компенсацію з Росії та інших тоталітарних держав? Проаналізуємо історію XX та ХХІ століть. 

"Справа ЮКОСу"

Це найсвіжіша справа з названого ряду, яка спричинила ефект "бомби" в світовому інформаційному просторі. 18 липня 2015 третейський суд в Гаазі одноголосно прийняв рішення задовольнити позов компанії Group Menatep Limited (GML) проти Росії.

Суд визнав, що Росія порушила Енергетичну хартію (міжнародний документ, прийнятий у 1991 році як політична декларація про енергетичну співпрацю, підтриманий країнами ЄС та низкою інших держав) і експропріювала активи ЮКОСу.

На міжнародному правовому рівні було визнано, що Росія в особі президента Путіна силою забрала в акціонерів компанію "ЮКОС". Процес тривав майже 10 років.

GML, яка представляє інтереси Леоніда Невзліна, Володимира Дубова та інших (Михайло Ходорковський традиційно дистанціюється від процесу), вимагала відшкодування $114 млрд, але суд оцінив втрати приблизно в $50 млрд. Окрім цих коштів, Росія повинна оплатити також витрати судового процесу в розмірі $65 млн.

Юристи "ЮКОСу" не вигадали нічого нового, вони лише прилаштували до сучасних реалій історичні прецеденти, коли держави і приватні структури стягували з іншої держави компенсації за дії, що призвели до збитків. 

Франція "списала" Росії борги царату

Після Жовтневого перевороту в Росії радянська влада відмовилася визнавати царські борги, які досягли рівня 50 млрд царських рублів. Цікаво, що лише 20% боргу становили міжнародні зобов’язання царату, а решта – внутрішні запозичення. Отже, тоді комуністи в першу чергу "кинули" громадян своєї ж держави.

Зі всього зовнішнього боргу Російської імперії 75% припадало на державу Францію та французьких громадян. Так, ще 1920 року кількість французьких кредиторів (які тримали російські облігації зовнішньої позики) становила понад 1,6 млн.

Новий етап "війни" за царські борги почався 1991 року, коли Росія взяла на себе зобов’язання за всіма зовнішніми боргами колишнього СРСР, зокрема й за царськими запозиченнями. А 1996 року російський прем’єр Чорномирдін підписав із Францією договір про погашення заборгованостей.

Однак умови договору шокували дрібних утримувачів облігацій, адже Париж погодився отримати лише 400 мільйонів доларів, що на той час становило лише 2% від усього царського боргу. Тому французькі громадяни вирішили діяти окремо від держави. 

Справа "російського собору в Ніцці"

Щоб повернути гроші, які їхні прадіди вклали в Російську імперію, вони об’єдналися в асоціації власників російських боргових зобов’язань. Найбільш відома з них – "Голос російських запозичень".

Саме ця асоціація стала автором найвідомішого судового процесу. Вона подала позов до апеляційного суду французького міста Екс-ан-Прованс щодо конфіскації за царські борги російського православного собору в Ніцці.

Хоча 2010 року суд відхилив позов французів, Шарль де Брос, офіційний представник Voix des Emprunts russes ("Голос російських запозичень"), оголосив, що піде до судів вищого рівня і загалом зробить масовою кампанію з "вибивання" російських боргів. Так що ця справа ще триває.

Таким чином, з царськими боргами склалася парадоксальна ситуація, коли французька держава фактично списала їх Москві, а ось рядові французи готові до останнього боротися за повернення. 

Репарації Німеччини зробили СРСР великою державою

Однак найбільш поширеною процедурою отримання грошей із держави іншою державою або іноземцями є стягнення репарацій із держави-агресора.

Репарація – це повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розпочала війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу.

Стягування репарацій з держав-агресорів має глибоке історичне корені аж із раннього Середньовіччя. У ХХ столітті найбільш показовим прикладом є репарації, які була змушена сплатити Німеччина після Другої світової війни.

Форми репарацій з Німеччини та її союзників задля відшкодування збитків, завданих під час Другої світової війни 1939-45, було визначено на Ялтинській конференції 1945 року. Репарації було накладено на Німеччину військовою коаліцією зі США, Великої Британії, СРСР та Франції як на державу, яка здійснила агресію з метою окупації чужої території та поневолення народів (один із документів Ялтинської конференції).

Тобто, Німеччину визнали агресором ще під час війни (конференція відбулася взимку 1945), і зробила це не міжнародна організація (Берлін вийшов із Ліги Націй ще у 1933), а країни-союзники, які проти цього агресора воюють.

Процедура накладення репарацій у формі проведення міждержавної конференції була характерною для всіх воєн від часів Середньовіччя, коли для цього скликали спеціальні конференції-конгреси. Це, зокрема: Віденський конгрес, який визначив розмір репарацій із Франції після Наполеонівських воєн; Лондонський конгрес, який визначив розмір репарацій із Росії після Кримської війни тощо. На них також визначалися нові кордони та повоєнна система безпеки.

Однак у випадку з Німеччиною держави-союзники домовилися про процедуру репарацій ще взимку 1945 року, коли війна була в розпалі, тобто держава-супротивник ще не брала участь у конференції. Такий варіант накладення репарацій не мав прецедентів в історії великих воєн.

Відповідно до ялтинських домовленостей, репараційні претензії СРСР було задоволено також за рахунок німецьких активів у Болгарії, Фінляндії, Угорщині, Румунії та східній Австрії. Тобто, Радянський Союз почав конфісковувати німецьке майно ще до завершення війни, зокрема й на території інших держав.

Ба більше, Сталін обманув і своїх західних союзників, адже на Ялтинській конференції він пообіцяв стягнути з Німеччини лише $10 млрд (за курсом 1938 року), однак СРСР тоді фактично пограбував німецьку територію, яка перебувала під його окупацією (майбутню НДР).

Так, в останні місяці війни і після її офіційного завершення, СРСР "витягував" з окупованої частини Німеччини (НДР) все, що тільки можна, що навіть спричинило повстання 17 червня 1953 в Східній Німеччині. Швидке післявоєнне відновлення Радянського Союзу було наслідком використання німецького обладнання та німецької техніки.

У той самий час, із західної зони Німеччини – на користь США, Великої Британії та інших держав – було стягнуто репарації на суму майже $5 млрд (по курсу 1938 року). Більшість із цих виплат пішли Франції або перейшли в довгострокові боргові зобов’язання. 

Згідно з даними Головного трофейного управління, оприлюдненими в 1990-і роки російськими дослідниками Михайлом Семирягою й Борисом Книшевським, до СРСР із Німеччини було вивезено близько 400 тис. залізничних вагонів, зокрема 72 тис. вагонів будівельних матеріалів, 2885 заводів, 96 електростанцій, 340 тис. верстатів, 200 тис. електродвигунів, 1,335 млн. голів худоби, 2,3 млн тонн зерна, 1 мільйон тонн картоплі та овочів, по півмільйона тонн жиру та цукру, 20 млн літрів спирту, 16 тонн тютюну. До СРСР вивезли телескопи з астрономічної обсерваторії університету Гумбольдта, вагони берлінської підземки та круїзні лайнери.

У мешканців радянської зони окупації Німеччини офіційно конфіскували 60 тис. роялів, 460 тис. радіоприймачів, 190 тис. килимів, 940 тис. предметів меблів, 265 тис. настінних і наручних годинників. У документах трофейного відомства зазначено також 1,2 млн чоловічих і жіночих пальт, 1 млн головних уборів і 186 вагонів вина.

Репарації Німеччини створили економіку Ізраїлю

Окрім того, Німеччині (ФРН) довелося виплачувати компенсацію за Голокост та примусову депортацію євреїв нацистським режимом. Це унікальний в історії процес. По-перше, компенсація здійснювалася державі, яка не існувала в часи Другої світової війни – Ізраїлю. По-друге, компенсувалися не лише матеріальні збитки та витрати на війну, а й людські жертви та моральну шкоду.

Угоду про репарації між Німеччиною та Ізраїлем було підписано восени 1952 року. За угодою, ФРН мала виплатити Ізраїлю компенсацію за смерті, використання рабської праці після час Голокосту, а також компенсувати втрату майна. До 1965 року Німеччина виплатила Ізраїлю 3 млрд марок ($750 млн). Ще 450 млн марок ($110 млн) Німеччина сплатила міжнародній організації – "Конференції з матеріальних претензій євреїв до Німеччини".

Ці ресурси та кошти, інвестовані в основний капітал Ізраїлю, врятували Ізраїль від тяжкої економічної кризи й відіграли важливу роль в утворенні економіки держави. Це визнають навіть самі ізраїльтяни.

Німеччина сплачувала компенсацію євреям і після 1965 року за різноманітними позовами. Наприклад, уже 2013 року, після переговорів Комісії матеріальних претензій євреїв до Німеччини та уряду цієї країни, німецький Мінфін зобов'язався виплатити у 2014-17 компенсації на суму 772 млн євро. Ці гроші буде розподілено серед 56 тисяч жертв Голокосту, третина з яких мешкає в Ізраїлі. Загалом компенсації отримають євреї у 46 країнах світу. Крім того, Німеччина погодилася виділити додаткові кошти на матеріальну допомогу євреям, які жили в так званих "відкритих" гетто в Східній Європі. 


Компенсації остарбайтерам і військовополоненим

Окрім компенсації жертвам Голокосту, Німеччина здійснює виплати представникам інших національностей, потерпілим від нацизму. Виплати українцям, росіянам, білорусам, полякам, французам, норвежцям тощо здійснюються без підписання міжнародних договорів. Вони подаються як добра воля Берліна.

Однак не все так однозначно. Від початку війни міжнародні суди отримали тисяч позовів (переважно з Франції та частково Польщі) від людей, яких було силою перевезено на роботу в Німеччину під час Другої світової війни. Уряд країни, розуміючи, що рано чи пізно доведеться платити, створила Німецький Федеральний фонд "Пам’ять, відповідальність і майбутнє", який зайнявся розподілом коштів серед так званих "остарбайтерів". В Україні такі жертви нацизму отримали майже 900 млн євро. Але суми виплат українцям при цьому були в п’ять разів менші ніж, наприклад, полякам.

Також уже 2015 року уряд Німеччини вирішив виплатити компенсацію в розмірі 10 млн євро 4 тисячам колишніх радянських військовополонених. Цей процес також куруватиме Німецький Федеральний фонд.

Загалом Німеччина вже виплатила понад 72 млрд євро як компенсацію за злочини, вчинені нацистами.

Приклад Кувейту: нафта в обмін на борги

Найкращий приклад, як може діяти Україна у сучасних умовах, показав у 1990-ті роки маленький Кувейт.

У 1990 році іракський режим Саддама Хусейна окупував незалежний Кувейт, який відновив незалежність після операції "Буря в пустелі" міжнародної коаліції на керівництвом чолі зі США. Ще коли в Кувейті були іракські війська, рядові кувейтці, приватні фірми, державні підприємства та установи просто "завалили" міжнародні суди та Секретаріат ООН позовами проти Іраку.

У цьому процесі вирішальну роль відіграв особисто емір Кувейту, який надав всім бажаючим кувейтцям необхідну юридичну допомогу та сам подав найбільшу кількість позовів. Загалом, після агресії Іраку, ООН отримала майже 3 мільйони позовів щодо компенсації за іракське вторгнення.

Як результат, станом на 2015 рік компаніям, державним установам та приватним особам Кувейту держава Ірак виплатила близько $52,4 млрд, які задовольнили понад 1 мільйон претензій. Іраку залишається виплатити Кувейту ще 4,6 млрд доларів. Він виплачує репарації громадянам Кувейту в межах програми "Нафта в обмін на…", тобто "репараційні кошти" йдуть в Кувейт від держав, які купують іракську нафту, оминаючи казну Багдада. 

Виплати Кіпру поставили хрест на членстві Туреччини в ЄС

Після окупації Туреччиною північної частини Кіпру, за підтримки уряду країни греки-кіпріоти розпочали кампанію подачі судових позовів у Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Вони вимагали визнати Туреччину винною в порушенні прав кіпріотів, які після агресії змушені були залишити свої домівки та землі на Півночі острова (так звана "справа Лоізіду проти Кіпру" 1996 року).

2009 року ЄСПЛ зобов’язав Туреччину виплатити кіпріотам 13 млн євро компенсації за порушення прав власності на території Північного Кіпру. А 2014 Велика палата Європейського суду з прав людини ухвалила рішення про стягнення з Туреччини на користь Республіки Кіпр 90 млн євро за порушення Європейської конвенції прав людини.

Анкара офіційно відмовилася виплачувати ці суми. "Кіпрська справа" стала головною причиною того, що ЄЄ припинив переговори про членство з Туреччиною.

Черга позовників до Росії

28 грудня 2014 в Афганістані стартувала громадська кампанія щодо стягнення з Росії компенсації за агресію Радянського Союзу, внаслідок якої постраждали сотні тисяч афганців. Місцеві активісти мають на меті винести це питання на розгляд Ради безпеки ООН, щоб Росія, яка називає себе правонаступницею СРСР, сплатила репарації за злочини комуністів.

У 2011 влада Грузії подала до міжнародного суду серію позовів проти Росії на суму $35 млрд. Таке фінансове відшкодування від Росії Грузія вимагає за "агресію проти країни" 2008 року і "шкоду екології". Перший пункт грузинський парламентарій оцінив в $20 млрд, а другий – іще у $15 млрд. У цьому процесі є вже перші успіхи. Так, Європейський суд з прав людини 2012 року визнав Росію винною в порушенні низки статей Європейської конвенції у справі про масову депортацію громадян Грузії.

Молдова теж має фінансові претензії до Росії. Як підрахувала державна комісія з вивчення і оцінки тоталітарного комуністичного режиму в Молдові, сума збитків, яких було завдано республіці внаслідок перебування у складі СРСР, становить $28 млрд. У разі стягнення компенсації, отриманих коштів Молдові вистачило б, наприклад, на оплату російського газу впродовж 85 років.

Україна, враховуючи наведені вище прецеденти, також має всі підстави подати низку позовів на Росію до міжнародних судів. Про їх предмет та можливу суму відшкодувань, на які може претендувати Київ, - у наступній публікації.

Назар Мазур