США і Росія починають домовлятися про Україну без неї

Дві держави провадитимуть переговори по Україні на двосторонній основі "протягом деякого часу"
27 липня 2015, 13:34

Вікторія Нуланд та Григорій Карасін

Вікторія Нуланд та Григорій Карасін

Джерело: Stratfor

Телефонні дзвінки між дипломатами відносно низького рівня, як правило, не заслуговують на висвітлення у пресі. Але бесіда, яка відбулася 20 липня між помічником держсекретаря США Вікторією Нуланд і заступником міністра закордонних справ Росії Григорієм Карасіним щодо конфлікту в Україні, є винятком.

Двосторонній характер розмови і той факт, що вона відбулася саме в час, коли з боку українського уряду та сепаратистів почастішали заяви про порушення режиму припинення вогню, робить її унікально важливою. Крім того, ця розмова підтверджує: розвиток українського конфлікту – чи то в напрямку врегулювання, чи то в напрямку ескалації – буде переважно визначатися не Києвом, а діями і стосунками Москви і Вашингтона.

З початку української кризи, яка триває майже 18 місяців, виокремлюються два формати зустрічей і переговорів.

Перший – це Мінські переговори між представниками уряду України, проросійських сепаратистів і ОБСЄ, спрямовані на подолання конфлікту на тактичному рівні.

Інший – Норманські переговори між представниками України, Росії, Німеччини та Франції, які розглядають конфлікт на більш широкому, політичному рівні.

Примітно, що США були відсутні на обох форматах переговорів, попри те, що ця держава є крупним гравцем в Україні у галузі політики, економіки і безпеки. Примітно також, що, хоча події в Україні загострили протистояння між Росією та Заходом, а Вашингтон виявляв дипломатичну активність у конфлікті, безпосередньо американські і російські чиновники зустрічалися кілька разів тільки з конкретних приводів.

Однак ця практика може бути змінена вже починаючи з цього тижня - глава адміністрації президента РФ Сергій Іванов сказав в інтерв'ю, що Росія і Сполучені Штати дійшли згоди про створення "спеціального двостороннього формату" переговорів між двома державами – на рівні Нуланд і Карасіна.

Пояснюючи цю офіційну заяву, Іванов сказав, що розширення Норманського формату та включення до нього США буде занадто "ризикованим", та додав, що дві держави провадитимуть переговори по Україні на двосторонній основі "протягом деякого часу".

Таким чином, метою телефонної розмови між Нуланд і Карасіним було обговорення реалізації Мінських угод та процесу конституційної реформи в Україні. Дискусія, ймовірно, буде тривати й надалі.

Конфлікт в Україні є за своєю суттю конфліктом між двома геополітичними центрами. Росія хоче захистити свій внутрішній устрій, використовуючи прилеглі території в якості буфера. Сполучені Штати хочуть запобігти зростанню регіональних держав, які потенційно можуть кинути виклик американській гегемонії. Ці інтереси зіткнулися в Україні, яка з усіх країн колишнього Радянського Союзу має найбільш важливе стратегічне значення для сучасної Росії.

Якщо Україна підтримає Москву, Росія підсилиться, як регіональний лідер. Якщо Україна підтримає Захід, Росія стане вразливою ззовні і зсередини. Євромайдан, який відбувся у лютому 2014, змістив акцент на користь другого варіанту. Москва відповіла анексією Криму і підтримкою сепаратистського заколоту в Східній Україні, намагаючись підірвати або нейтралізувати прозахідний уряд Києва.

Але план Росії виявився невдалим. Україна стала ще тісніше співпрацювати із Заходом, поглиблюючи економічну і політичну інтеграцію з ЄС і посилюючи військову співпрацю з НАТО.

Тісні стосунки України з НАТО викликають велике занепокоєння в Росії, яка уже давно побоювалась наближення Північно-Атлантичного альянсу до своїх кордонів. Москва зробила декілька спроб, аби не допустити підсилення впливу НАТО. Так, 2008 року, коли Грузія оголосила про своє зближення з НАТО, Росія вдалася до дипломатичного тиску на цю країну (йдеться про військову агресію – [V]). Але ще відвертіше свою стурбованість підсилення впливу Альянсу Росія виявила в конфлікті у Східній Україні.

Із усіх країн НАТО Сполучені Штати мають найсильнішу армію та проводять найбільш напористу політику, кидаючи виклик Росії по всій території колишнього Радянського Союзу.

Давнє невдоволення Росії поширенням впливу США на країни, що межують з РФ, надає рішенню почати регулярні двосторонні переговори особливої ваги. У певному сенсі, ці дві держави мають більшу владу у формуванні політичної і військової політики в Україні, ніж самі українці і сепаратисти.

Але проведення таких переговорів не гарантує розв’язання конфлікту або навіть його деескалації. Багато питань ще розділяють Москву і Вашингтон: зокрема, яку автономію центральний уряд України має надати регіонам, зайнятим повстанцями.

Усі основні учасники українського конфлікту підтримують необхідність децентралізації або надання більших повноважень регіональним органам влади. Розбіжності є щодо того, коли і якою мірою впроваджувати цей процес.

Росія вважає децентралізацію способом законсервувати на сході України буферну зону, яка не підпадає під безпосереднє управління України, - в той час як Україна бачить децентралізацію як компромісний, але ефективний спосіб утримувати контроль над усією територією країни.

Україна хоче, щоб сепаратисти виконали Мінські угоди і склали зброю до того, як буде змінена національна конституція та надана більша автономія східним територіям. А сепаратисти хочуть, щоб спочатку відбулися конституційні зміни, і до того ж, вони хочуть брати участь у визначенні цих змін. Тільки тоді, за їх словами, вони зможуть повною мірою виконати угоду про припинення вогню.

Якщо говорити в цілому, то Сполучені Штати підтримують позицію України, а Росія підтримує сепаратистів.

Тим не менше, під час недавнього візиту в Україну Нуланд наполягала на обговоренні українськими законодавцями конституційних змін та закликала Україну законодавчо надати східним регіонам країни спірний і дуже дискутивний "особливий статус".

Цей термін не було включено до проекту конституційних змін, але тиск США з наполяганням приділити більше уваги цьому чутливому питанню може розглядатися як натяк на зміну позиції на користь Росії.

Водночас, дії Нуланд також можуть розглядатися і як делікатна спроба допомогти Україні: чим істотнішими і бездоганнішими будуть конституційні реформи України, тим менше можливостей буде у Москви і сепаратистів для критики змін і виправдання своїх власних порушень припинення вогню.

Вашингтон підтримує Київ у вимогах дотримання режиму припинення вогню сепаратистами, погрожуючи Росії новими санкціями і – за деякими повідомленнями – обмеженнями на доступ Москви до кредитів, якщо сепаратисти будуть продовжувати порушувати Мінські угоди.

Реакція Росії також була неоднозначною. З Кремля пролунали деякі позитивні оцінки щодо процесу реформ, але Росія продовжує впливати на воєнні події в Україні, вимагаючи більше політичних поступок для територій, зайнятих сепаратистами. Росія також прагне поступок від США по Україні за те, що сприяла укладанню ядерної угоди з Іраном.

Москва і Вашингтон намагаються досягти компромісу, демонструючи при цьому, що залишають свої загрози в силі. Переговори між Нуланд і Карасіним триватимуть, але справжнім випробуванням ефективності цього нового двостороннього діалогу між США і Росією буде еволюція конфлікту і процес політичної реформи в Україні.

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Петро Порошенко:

Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади

Люстратор

Віктор Шокін Екс-генеральний прокурор України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Артема Ситника Директора Національного антикорупційного бюро

Запитання до:

Голови Національного банку України (НБУ) Валерії Гонтаревої

Як ви поясните західним партнерам, від яких Україна вимагає санкцій проти Росії, чому в умовах війни НБУ збирається підтримувати російські банки?