27 квітня 2015, 14:05

Україна може змінити політичну структуру Європи

Виникнення Балто-Чорноморського союзу і розділення ЄС на "стару" та "нову" Європу має давні передумови, але тепер, з початком війни в Україні, ця ідея наблизилася до реалізації

У червні 2014 року Україна підписала угоду про Асоціацію з ЄС. Скоро минає рік, проте заяви українських та європейських політиків вказують на те, що інтеграція не буде швидкою, а може взагалі відкластися на невизначений термін. Куди має рухатися далі українська держава?

Шляхи євроінтеґрації

Підписавши угоду про Асоціацію, Україна стала на черговий щабель своєї ідентифікації як європейської країни.

На сьогодні Асоціацію з ЄС мають майже всі європейські країни. Асоціацією з ЄС пов’язані також географічно наближені до Європи країни північної Африки та близького Сходу – і yfdsnm далекі географічно, але досить близькі за духом, Південна Африка, Південна Корея та деякі країни Латинської Америки, утворюючи спільний європейський цивілізаційний простір.

Після підписання Асоціації Україна має три варіанти інтеграції в міждержавні спільноти:

  1. Повноправне членство в ЄС;
  2. Зупинка на рівні Асоціації, як це зробили Швейцарія та Норвегія;
  3. Пошук інших чи створення нових європейських союзів, альтернативних до ЄС.

Країни, які уклали угоди про асоціацію з ЄС


Угода про Асоціацію без вступу до ЄС — шлях у нікуди

Україна могла б цілком відмовитися від ідеї повної політичної інтеграції в ЄС, якщо б виконувалися дві передумови.

Перша — це гарантія безпеки від зовнішніх ворогів.

Друга — це самодостатність України у реалізації своїх інтересів.

Виконання цих умов можна побачити на прикладі невеликих країн Європи, з дуже високою якістю життя: Швейцарії та Норвегії. Для України ці умови зараз не виконуються.

По-перше, Україна нездатна самостійно захиститися від агресивного сусіда, а для нашого заокеанського союзника (США) інтереси України є не настільки важливими, щоб гарантувати нам безпеку. Це підтвердила ситуація з анексією Криму і війною на Донбасі. США виступили союзником, але вдаються переважно до економічного тиску. Основну ж роль відіграє "стара Європа" на чолі з  Німеччиною, доволі лояльною до Росії.

Щодо другої умови, то Україна є достатньо великою країною (за територією та населенням) для того, щоб мати природні й необхідні інтереси в геополітичному середовищі, - але недостатньо велика для того, щоб їх реалізувати.

Отже, Україна не може й надалі залишатися поза міжнародними структурами. Самостійно у теперішній ситуації їй буде важко вижити (а, можливо, й зберегти незалежність), залишившись сам-на-сам із Росією. Потрібна або інтеграція до ЄС, або пошук інших варіантів.

"Дві різні Європи" в одному союзі

Прагнення до нарощування геополітичного впливу Європи вимагало більшої політичної консолідації. Це передбачав підписаний у грудні 2007 року Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу (набув чинності 1 грудня 2009). Проте політичні інтереси членів ЄС виявилися занадто різними для можливості консолідації.

Справжнім тестом на стресостійкість для ЄС стали кризи кількох останніх років, особливо конфлікти між Україною та Росією.

Саме під час російсько-грузинської війни почав формуватися новий геополітичний союз. 12 серпня 2008 лідери України, Польщі, Литви, Латвії, Естонії взяли участь у мітингу на підтримку єдності Грузії. Така позиція лідерів країн Прибалтики й Польщі йшла врозріз із більш поміркованою позицією "старої" Європи, яка підтримувала план "Медведєва-Саркозі", названий тодішнім генсеком НАТО Яапом де Хооп Схеффером неприйнятним через надмірні поступки Росії на шкоду інтересів Грузії.

Ще у ставленні до російської агресії проти Грузії у 2008 можна було побачити чіткий поділ на "стару" і "нову" Європу. Перша група, яку очолювали Німеччина та Франція, була лояльною до Росії й готовою йти на компроміси. Друга група, на чолі з Польщею та Литвою, навпаки, зайняла чітку антиросійську позицію без жодних компромісів.

2009 року, під час "газової війни" між Україною та Росією, знову ж таки, виявилося чітке розмежування між "новою" і "старою" Європою. Перша стала на бік України. Завдяки зусиллям країн Прибалтики навіть вдалося на деякий час зупинити будівництво "Північного потоку". Натомість "стара" Європа шукала компроміси, воліла "не бачити" шантажу й акцентувати лише на потребі забезпечити безперервні постачання газу до ЄС.

Переломними стали 2013-2015 роки, коли "стара" Європа довший час не помічала втручання Росії в ситуацію в Україні. Коли було анексовано Крим, розпочалися бойові дії на Донбасі, представники "старої" Європи ще довго говорили про внутрішній громадянський конфлікт, пропонували заздалегідь неприйнятні для України рішення – як-от федералізація. Той самий Ніколя Саркозі 7 лютого 2015 фактично підтримав анексію Криму і зазначив, що місце України – бути мостом між Росією і Європою, проте не бути повноцінним членом ЄС.

Ніколя Саркозі та Ангела Меркель
Ніколя Саркозі та Ангела Меркель


 

Натомість країни Прибалтики, Польща і Швеція одразу назвали втручання Росії агресією і першими заговорили про потребу повноцінної підтримки нашої держави. Зокрема саме представники цих країн доволі критично поставилися до Мінських домовленостей, вважаючи їх недієвими, оскільки не вирішувалася проблема зупинки постачання Росією зброї бойовикам, а кордони України залишалися відкритими.

Важко очікувати політичної консолідації Європи в "українському питанні". Швидше навпаки, різні зовнішньополітичні орієнтири й різне ставлення до подій в Україні буде розділяти Європу, як це прогнозує розвідувально-аналітична компанія Stratfor.

Можливий Балто-Чорноморський союз


Новий геополітичний союз – Чорноморсько-Балтійський

Отже, зовнішньополітичні умови склалися так, що Україні потрібно шукати альтернативи ЄС і "Русскому міру". Такою альтернативою може бути союз Балто-Чорноморської "дуги". Є кілька факторів, котрі дозволяють говорити про реальність такої альтернативи ЄС як для України, так і для інших східноєвропейських країн та країн Північної Європи:

  1. США прямо зацікавлені у створенні нового регіонального союзу, який міг би завадити просуванню Росії. Фактично це робиться вже зараз через перекидання додаткових військових з’єднань у країни Східної Європи, що знаходяться поруч з Україною. До цього союзу потраплять якраз ті країни (такі, як Швеція, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Грузія і, можливо, Болгарія), що першими рішуче засудили російську агресію проти України, почали надавати як дипломатичну, так і матеріальну допомогу.
  2. Більшість держав Східної Європи між Чорним та Балтійським морем, як і Україна, впродовж своєї історії перебували між великими геополітичними силами: з одного боку – Росією, з іншого – Німеччиною, а для Болгарії – Туреччиною. Всі ці країни є національними державами, які впродовж своєї історії боролися за збереження власної ідентичності. Отже, формується своєрідна географічна "Балто-Чорноморська дуга", що має потенціал перетворитися на самостійний світовий геополітичний центр.
  3. Ці держави порівняно невеликі, і їм складно самостійно адекватно забезпечити свої економічні інтереси у великих структурах (ЄС), де домінують потужніші країни (Франція та Німеччина). Створення ж союзу від Балтійського до Чорного моря, крім рівності (об’єднання порівняно однакових за потенціалом держав), збільшує економічну вагу держав, які увійдуть до такого об’єднання. Вони отримають суттєвіший вплив на постачання енергоносіїв з Росії та Азії до Європи. Це може надати додаткової економічної та політичної ваги такому союзу.
  4. Історично склалося так, що територія між Балтійським і Чорним морем вигравала політично та економічно тоді, коли всі держави цієї території діяли разом. Найбільш позитивними прикладами такої співпраці є Грюнвальдська битва, коли об’єднані війська польського, українського, шведського та балтійських народів зупинили німецьку експансію тевтонських лицарів, та Хотинська битва, коли українське козацтво, польське військо та загони балканських народів (у тому числі болгар) зупинили турецьку навалу. Загалом же в час свого розквіту Велике князівство Литовське та Річ Посполита були вагомою силою у тодішньому світі, від якої залежала європейська політика.

Отже, на сьогодні є сприятливі політичні, економічні та історичні передумови виникнення нового геополітичного союзу в Східній Європі. Процес уже запущено: окрім описаної вище спільної політичної позиції цих держав, зараз відбувається формування їхньої спільної економічної політики. Наприклад, Північна Європа по суті працює в одному фарватері з Прибалтикою.

Стимулом до інституалізованого формування нової співдружності може стати нинішня ситуація в Україні.

Роман Соломонюк