Шоймер Ізраель, або Сторожа України

Не треба примусової українізації. Треба не заважати природній. Просто віддавати дітей в українські садочки і школи. Просто українцям розмовляти між собою українською.

11 листопада 2015, 14:38

Колись давно,ще в совєцькій Одесі я добирався вночі з побачення до рідної общаги. Ну,було діло... Та я не про те власне...

І от серед нічного, вщент зрусифікованого, міста раптом почув прекрасну соковиту українську мову. По бруківці, між заплетених виноградом стін йшли двоє чоловіків і про щось розмовляли.

Я вже геть не пам'ятаю про що була та розмова, але я просто йшов за ними як та миша із мультика про Чіпа і Дейла, яка чула запах сиру.

Давно я пропустив поворот на свою вулицю Комсомольську (раніше і, тепер знову, Старопортофранківську), а сили відірватися від того чистого джерела української мови не було..

Це зараз я вже розумію що слово- то найсильніший вплив і наймогутніша зброя у світі.

У вдячному єврейському псалмі співається про шоймера (оборонця ), який не засне, не злякається і захистить Ізраїль.

Ізраїль відбувся як держава саме тоді,коли одна людина примусила вивчити івріт цілу націю,яка розмовляла мовами всього світу. І тепер в обороні народу стоїть їхня мова, яка була зовсім зникла і знову відродилася.

В основі багатовікової агресії Московського Ординського Улусу проти України, його ненависті і цієї війни, якраз лежить мова.

Пошкреби самого інтелігентного і просунутого жителя Московії - і, з-під культурних нашарувань університетської освіти і поезії срібного віку, вилізе наколка "Разгаварівай па- чєлавєчєскі,хахол!"

Ви думаєте, що росіяни не здатні вивчити українську мову, тому не розмовляють нею, навіть проживши в Україні по тридцять років? Здатні. Коли треба отримати грін карту чи вид на проживання в клятій Гейропі, то вивчають прокляту англійську і німецько-хвашистську мову аж бігом. А тільки стає питання про українську (білоруську також. Сябри знають), то весь інтелект ніби кудись зникає. Як у другокласника перед дошкою.

Краще бути згвалтованою ніж українізованою - це їхній принцип і основа співіснування з нами.Альтернативи для них не існує. Або ми перейдемо на російську, або нас уб'ють. Різними способами.

Можна швидко - залпами Граду із-за кордону, а можна повільно,але не менш ефективно - повзучою русифікацією. І, хоч в другому випадку міста і села не будуть вкриті гниючими трупами, але українців там також не залишиться.

Так як сталося на Кубані, куди перебралися запорожські козаки - сіль землі і нації української. А тепер їхні нащадки, російськомовні "казачкі" з українськими прізвищами, приїздять на Донбас "убівать хахлов".

Захистом України є не тільки артилерія, ракети і армія , і не тільки добровольчі батальони із волонтерами, а в першу чергу українська мова.

Не вихолощена, максимально спрощена і примітизована щоб наблизити її до російської, а багата і красива. Так як я чув тоді в Одесі. Із своїми гарними словами і зворотами. Із перлинами, такими як - розгардіяш, шарварок, замурзаний, бешкетник, подружжя, чимало, олія, смар, олива, мастило, обрій, небокрай, кохання, ну і нехай щастить!

От зараз згадайте і напишіть українські слова - перлини, яких ординці не зрозуміють, або яким немає відповідників в російській мові.

Бережіть їх, не забувайте, вживайте і вічіть дітей.

Тільки мовою твориться український світ. І напівміри і угодовство тут неприпустимі.

По аналогії із крилатим виразом "скромність-найкоротший шлях у невідомість" - "російськомовність-найкоротший шлях до зникення українців".

Дивно і трошки соромно спостерігати за тим, як україномовна жіночка переходить на спілкування російською із такою ж україномовною жіночкою в маршрутці чи на базарі.

Оце і є та сама повзуча русифікація, яка починається із запопадливого переходу на російську в спілкуванні між українцями, а закінчується сепаратистами, окупованими територіями і качам, яке пливе по містах і селах України.

Не треба примусової українізації.

Треба не заважати природній. Просто віддавати дітей в українські садочки і школи. Просто українцям розмовляти між собою українською.

Нас в Україні абсолютна більшість, тому все стане на своє місце. Не за рік чи за два, а от за десять точно. І тоді ніяка Орда нічого не вдіє.

Бо на сторожі коло них поставлю Слово! - казав Пророк української нації

І для нас, при всій нашій толерантності, лагідності і терпимості, це Слово було, є і має буде українським.

Джерело

Інші публікації автора:

Дмитро Лиховій
Журюся
09 жовтня 2016, 17:03