Українські пантеони. Історія держави в особах. І

Логіка удаваного безладу. ІХ-ХІІ ст.: Княжа доба
09 квітня 2016, 23:56

Те, що з поховань українських державних діячів ми знаємо хіба гробницю Ярослава Мудрого в св.Софії та могилу Грушевського на Байковому цвинтарі, ще не означає, що в Україні не було запроваджено такого буденного для будь-якої держави явища, як пантеон. Просто його формування (і збереження) в Україні дуже буквально відображає історію нашої держави. Утім, навіть і в такій версії (українській) пантеон лишається «історією держави в особах».

Логіка удаваного безладу

ІХ-ХІІ ст. Княжа доба Перші правителі Києва - Десятинна церква - Собор св.Софії -Михайлівський монастир - Федорівський монастир - Спаса-на-Берестові - «За місцем правління»

ХІV-ХVІІІ ст. Доба Великого князівства Литовського та Польсько-литовської держави Успенський собор Києво-Печерської лаври

XVI-XVIII ст. Формування пантеону за часів Гетьманщини (1515-1764)

ХХ століття: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, уряди УНР в екзині та ОУНР

Висновки

Навіть в українській ситуації можна простежити чітку логіку організації поховань перших та видатних осіб держави. Ця логіка така.

Правління династій (хай і з міжусобною боротьбою) визначало певний порядок в організації пантеонів правителів та їхніх родичів.

Перші організовані поховання київських правителів, з 990-х, – Десятинна церква. Потім (з 1053) – св.Софія, яка спочатку була ексклюзивно призначена для Ярослава, однак згодом там поховали і 4-х Всеволодовичів, а також митрополитів Київських. У той же період князів та їхні родини ховали у Десятинній церкві (до 1090-х), одразу по тому – в Успенському соборі Києво-печерської лаври, Михайлівському та Федорівському монастирях (відповідно з 1109, 1113 та 1128), церкві Спаса-на-Берестові (з 1138) та «за місцем правління».

За часів Великого князівства Литовського та Польсько-Литовської держави найпочеснішим місцем останнього спочинку української еліти (політичної, наукової, церковної) був Успенський собор Києво-печерської лаври. Щодо гетьманів, то вони знаходили останній спочинок або в родових маєтках, або на чужині (у тому числі в російському засланні), тож про формування єдиного пантеону тут взагалі не йдеться.

Пізніше відомих людей ховали на Аскольдовій могилі (з ХІХ ст.; йшлося про митців або героїв, як-от героїв Крут), Байковому та Лукьянівському цвинтарях.

Щоб утримати логіку викладу, у цій публікації ми говоритимемо майже винятково про державних діячів, які в різний час ставали на чолі України (в різних формах її державності чи боротьби за неї), виносячи за дужки як тих, хто зарахований до лику святих, так і діячів науки та мистецтва.   

ІХ-ХІІ ст.: Княжа доба

Аскольдова могила. ХІХ ст. Фото: primetour.ua

Перші правителі Києва

Першим документально засвідченим українським державним діячем був князь Аскольд. Після того, як у 882 році його було вбито Олегом в Угорському урочищі поблизу Києва, Аскольда поховали поряд на пагорбі. З часом там було поставлено церкву св. Миколая. На цьому місці («Аскольдова могила») церква стоїть і нині, проте невідомо, чи є там останки Аскольда.

Щекавиця. Фото: kp.ua

Самого ж Олега, який захопив владу у Києві в результаті убивства Аскольда, правив 30 років та загинув від укусу змії, поховали десь на горі Щекавиці (київському "місті мертвих"). Принаймні так пише «Повість минулих літ».

Наступний володар Києва, Ігор Рюрикович (Ігор Старий), який князював у 913-945 роках, був страчений під Коростенем деревлянами, невдоволеними через великі побори – його тіло розірвали на частини верхівками дерев.

Більш почесно, у військовому поході, загинув його син, Святослав Хоробрий (відомий також як Святослав Завойовник), який князював у Києві до 972.

Місце загибелі князя Святослава. Фото: wikipedia

Завдяки літописам відомо місце його загибелі, упорядковане й донині, - біля села Микільське-на-Дніпрі (Солонянський район на Дніпропетровщині).

Першою княгинею, похованою за християнським звичаєм, була дружина Ігоря і мати Святослава, - Ольга. Саме її поховання, перенесене її онуком Володимиром Великим з Вишгорода до Десятинної церкви, мало б лягти в основу українського пантеону. У Десятинній був похований і сам Володимир. Проте вже його син Ярослав Мудрий отримав дозвіл бути похованим у Софії Київській.

        

Княгиня Ольга. Малюнок М.Бруні. Фото: wikipedia              Князь Святослав. Фото: demotivators.org.ua

Десятинна церква

Десятинна церква. ХІХ ст. Фото: mdch.kiev.ua

Храм збудував у 990-х роках князь Володимир Великий (Володимир Хреститель), і упродовж 100 років він слугував князівською усипальницею.

Спочатку з Вишгорода сюди перенесли прах княгині Ольги, 1007-го – також рештки Володимирових дружин Рогніди та Малфріди, сина Ізяслава та онука Всеслава Ізяславича, а 1011 – ще однієї дружини, візантійської царівни Анни, яку поховали у мармуровому саркофазі. 1015 там спочив і сам Володимир Великий, і теж у мармуровому саркофазі. До 1093 року тут поховали також його братів, Олега та Ярополка (1044), князя Ізяслава Ярославича (1078) та  Ростислава Мстиславича (1093).

   Володимир Великий. Фото: wikipedia

Ще двох синів Володимира Великого, братів Ярослава Мудрого та Ізяслава, - Бориса і Гліба, - було убито 1015 року їхнім старшим братом Святополком. Їх поховали у Вишгороді, згодом канонізовано як святих мучеників та перепоховано у спеціально збудованій церкві, однак після монгольської навали 1240 року їх мощі були втрачені.

Знищення Десятинної церкви почалося 1240 року, під час навали монгольських військ, а закінчилося за радянської влади, 1936. Так, 6 грудня 1240, від ваги великої кількості людей, які скупчилися на хорах і даху, церква рухнула. Свою лепту в її руйнування внесло спустошення Києва військами кримського хана Менглі-Гірея у 1482. 1633 Київський митрополит Петро Могила відбирає Десятинну (разом із Софійським собором) в уніатів, розчищає фундаменти храму, у навах якого було розкопано гробниці, атрибутовані як поховання князя Володимира та його дружини Анни. А 1936 Десятинний храм був знищений радянською владою (розібрано на цеглу).

Собор св.Софії

Собо св.Софії. Фото: what.in.ua

У Софії поховані Ярослав і 4 князі з роду Всеволода Ярославича – тобто тут була особиста усипальня Ярослава і родова – Всеволодовичів.

Під 1054 роком у «Повісті минулих літ» записано: «Переставився Великий князь руський Ярослав… і положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії». Мармурова гробниця у Володимирському вівтарі Софійського собору стала останнім притулком Ярослава Мудрого.

Посол німецького імператора до запорожців Е.Лясота, проїжджаючи 1594 року через Київ, відвідав Софійський собор і занотував у записнику: «Ще в каплиці, у гробниці з чудового білого алебастру, лежить князь Ярослав, син Володимира, разом із дружиною (Іриною-Інгигерд, за походженням шведською принцесою)». (Надія Нікітенко, «Собор св.Софії у Києві»)

 

Гробниця Ярослава Мудрого.

Фото: istpravda.com.ua

Але, пише Надія Нікітенко, не можна говорити, що Ярослав у Софії влаштовував спільну усипальню великих князів, адже тут упродовж 40 років нікого не ховали. Його сини Ізяслав і Святослав, великі князі Київські, були поховані відповідно у Десятинній церкві та в чернігівському Спаському соборі. І лише Всеволод наважився створити у Софії усипальню свого роду. Дослідниця пише, що саме з ініціативи Всеволода, як вважають історики, Ярославу були приписані слова про особливу любов до нього батька, котрий – начебто – заповів поховати Всеволода поруч із собою.

З цієї «санкції» 1093 року Всеволода й було поховано у св.Софії. А потім – і його нащадків: 1094 – молодого Ростислава Всеволодовича, котрий потонув у Стугні під час битви з половцями, 1125 – Володимира Мономаха, а 1154 – В’ячеслава Володимировича. Вважають, що Володимир Мономах був похований у мармуровій гробниці, нижня частина якої стоїть нині у вівтарі св.Антонія і Феодосія.

Науковці не певні, де саме знаходиться усипальня Всеволодовичів – найімовірнішим місцем вважають цегляний склеп, залишки якого виявив відомий археолог М.Каргер. Він знайшов залишки ще одного склепу, зробленого також у давнину – припускають, що там також ховали осіб княжого роду.

                

Ярослав Мудрий. artru.info                Всеволод Ярославич. Фото          Володимир Мономах.fictionbook.ru

«З глибокої давнини державці закладали свої усипальні одразу ж по зайнятті престолу. Так зробив і Ярослав. Царську усипальню Ярослава, що складалася з кількох приміщень, було задумано як святилище з гробницею засновника династії. Жодних інших гробниць у княжій усипальні не було. Бо це порушувало б церковний статут. У давні часи в Софії Київській діяв статут Софії Константинопольської, якого спочатку дотримувалася вся Руська церква. А в Софії Константинопольській ніколи не було усипальні; імператорів і патріархів спочатку відспівували у Софійському соборі, але потім переносили переважно до церкви св.Апостолів, де й ховали. Софія Київська також не була призначена для влаштування в ній усипальні. Проте навіть Візантійська Церква передбачала виняток із правил для ктитора. Цим винятком скористався Ярослав. Відтак у Софії аж до кінця ХІ ст. діяв своєрідний «мораторій» на поховання інших князів. Порушив його Всеволод. Однак після Всеволодовичів там князів більше не ховали». (Надія Нікітенко, «Собор св.Софії у Києві»)

Собор спустошували не раз, уперше – Андрій Боголюбський, а значно пізніше, 1240 року, орди Батия. Через кілька років після цього до Києва прибув митрополит Київський і всієї Руси Кирило ІІ, який провів роботи з відновлення «митрополії Руської». Завдяки цьому було приведено в порядок порушені поховання в соборі.

Крім княжих, у св.Софії були й поховання київських митрополитів. Першим, відомим з літописів святителів, був згаданий митрополит Кирило ІІ, який помер 1282. Тут знаходилися поховання й інших осіб духовного сану, імен яких ми не знаємо. 1497 у соборі була встановлена рака з мощами вбитого татарами митрополита Макарія.

У ХVІІ ст. під південною зовнішньою галереєю собору виникає некрополь київських митрополитів, і до першої половини ХVІІІ ст. у соборі здійснили 8 митрополичих поховань: Сильвестра Косова; потім був облаштований великий склеп, де поховані митрополити Рафаїл Заборовський (1731-47), Арсеній Могилянський (1758-70), Гавриїл Кременецький (1770-83), Самуїл Миславський (1783-96), Ієрофей Малицький (1796-99), Серапіон Александровський (1802-24). В іншій частині собору поховані також митрополити Гедеон Четвертинський (1686-90), Євгеній Болховітінов (1824-37) і Платон Городецький (1882-91), а також перший кафедральний протоієрей, знаменитий проповідник Іоан Леванда (1786-1814).

Під час відвідин Києва голландський художник Абрагам Ван Вестерфельд зробив малюнки внутрішнього оздоблення св.Софії. Серед них був княжий груповий портрет в центральній наві. Наприкінці ХVІІІ ст. з цих малюнків на замовлення польського короля Станіслава Августа були зроблені копії, а на початку ХХ ст. вони були видані дослідником київських старожитностей Я.Смирновим.  

Михайлівський монастир

Михайлівський монастир. ХІХ ст.

Фото: kiev-pravda.kiev.ua

Від 1113 року, після поховання у Михайлівському храмі його засновника, князя Святополка, він стає княжою усипальницею. Церкву (св. Михайла) було названо ім’ям, яке отримав при хрещенні сам великий князь Святополк Ізяславич – онук Ярослава Мудрого.

У 1620-х ігуменом обителі був Іов Борецький, видатний православний просвітитель, який зробив монастир резиденцією відновленої православної Київської митрополії. Його поховали в соборі 1631 року. 

Загалом під час розкопок руїн Михайлівського монастиря там було виявлено понад 300 поховань різного часу.

Федорівський монастир

Мстислав Великий. Фото: savepic.su

1128 року Великий князь Київський Мстислав Володимирович Великий будує церкву святого Федора – на честь свого небесного покровителя. Нащадки Мстислава організували при цій церкві монастир, який став їх родовою усипальницею. До речі, тут постригся в ченці вигнаний з князювання в Києві Ігор Ольгович, і звідси його 1147 року кияни витягли й вбили, - щоправда, невдовзі канонізували й почали шанувати як святого та як мученика.

Крім самого засновника, князя Мстислава, з 1154 по 1196 роки у Федорівському монастирі поховали ще 7-ох членів князівської родини: Київський князь Ізяслав Мстиславович, його дружина та брат Ростислав Мстиславович, племінник Ярополк Ізяславович Луцький, онук Володимира Мономаха Володимир Мстиславович Дорогобузький, який побув в Києві князем всього 4 місяці, а також Ростислав Давидович Вишгородський та правнук фундатора монастиря – Ізяслав Ярославович «менший».

Монастир був розташований неподілк Михайлівської церкви та припинив своє існування, вочевидь, після татарського погрому, однак церква св. Феодора проіснувала до 1259 року.

Спаса-на-Берестові

Церква Спаса-на-Берестові. Фото: meros.org

Наприкінці ХІ – початку ХІІ ст. в селі Берестове, де знаходилась резиденція Київських князів, з ініціативи Володимира Мономаха була побудована кам'яна церква Спаса. У київських літописах ХІІ століття вона згадується лише з нагоди кончини членів князівської родини – як усипальниця роду Мономаховичів. Тут поховані діти Володимира Мономаха: у 1138 – дочки Єфимія та Євпраксія (Софія), у 1157 – молодший син, Володимиро-Суздальський князь, засновник Москви Юрій Володимирович Довгорукий, який силою взяв Київський престіл, однак його настільки не любили кияни, що отруїли на бенкеті; у 1173 – син Довгорукого Гліб

Як пише Ірина Костенко, «у давні часи стіни і підлога церкви були повні останків членів князівських родин і знатних бояр. Сьогодні про колишній пантеон свідчать кілька аркосолій (ніш для поховання), де стояли гробниці Мономаховичів і написи на стінах, приміром «Софія дочка київського князя і дружина угорського короля Бели».

Купол церкви Спаса-на-Берестові.

Фото: cerkovschina.com.ua

Вона зазначає, що 30 років тому, під час досліджень церкву Спаса, археологи знайшли близько 80 давніх поховань. Оскільки кістки збереглися погано, ідентифікувати їх було неможливо. Це і стало формальною причиною того, що «відтоді та до сьогодні князівсько-боярські останки дружними купами почивають у шафах інституту археології АН України».

Частина Мономаховичів у ХІІ ст. були поховані поруч – у менш престижному на той час Успенському соборі Києво-печерської лаври. Про це – далі.

«За місцем правління»

Інформація такого характеру важлива скоріше для формування регіональних пантеонів.

Так, князь Галицький у 1153-1187 Ярослав Осмомисл (Ярослав Володимирович, або Ярослав Галицький) був похований в Успенському соборі Галича. Його останки заховали 1939 року від загарбників в крипті собору св.Юра у Львові, а віднайшли 1991 року під час розкопок в крипті після повернення храму УГКЦ.   

Успенський собор. Володимир-Волинський.

Фото: wikipedia

Данило Галицький, який в різний час у період з 1238 по 1264 роки носив титули князя Волинського, Галицького, Київського, а також короля Русі, похований у Холмі, у збудованій ним же церкві Богородиці (там понад 10 поховань XIII-XIV ст.). Туди він переніс свою столицю з Галича; саме в Холмі була резиденція його наступників, аж поки 1387 року місто остаточно перейшло у володіння Польщі.

                                 

Правителі Волинської землі, - Василько Романович та Володимир Василькович (послідовно правили з 1264 по 1288 роки), поховані в Успенському соборі тодішньої столиці свого князівства – нинішнього Володимир-Волинського.

Аналогічну інформацію можна знайти і щодо інших Галицько-Волинських князів, а також князів Чернігівських, Новгород-Сіверських, Переяславських.

ДАЛІ: ХІV-ХVІІІ ст. Доба Великого князівства Литовського та Польсько-литовської держави. Успенський собор Києво-Печерської лаври - XVI-XVIII ст. Формування пантеону за часів Гетьманщини (1515-1764) - ХХ століття: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, уряди УНР в екзині та ОУНР - Висновки

Ірина Лукомська

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Арсеній Яценюк:

Прийняття і виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року

Люстратор

Володимир Гройсман Прем'єр-міністр України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Давіда Сакварелідзе Екс-заступника Генерального прокурора України

Запитання до:

Екс-прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка

Чому Мін’юст не організує масове подання позовів до ЄСПЛ від українських громадян до Росії за збитки, завдані внаслідок подій на Донбасі та у Криму?