Українські пантеони. Історія держави в особах. ІІ

ХІV-ХVІІІ ст. Доба Великого князівства Литовського та Польсько-Литовської держави
10 квітня 2016, 17:00

Те, що з поховань українських державних діячів ми знаємо хіба гробницю Ярослава Мудрого в св.Софії та могилу Грушевського на Байковому цвинтарі, ще не означає, що в Україні не було запроваджено такого буденного для будь-якої держави явища, як пантеон. Просто його формування (і збереження) в Україні дуже буквально відображає історію нашої держави. Утім, навіть і в такій версії (українській) пантеон лишається «історією держави в особах».

Підтвердження цьому - у попередній публікації: ІХ-ХІІ ст. Княжа доба Перші правителі Києва - Десятинна церква - Собор св.Софії -Михайлівський монастир - Федорівський монастир - Спаса-на-Берестові - «За місцем правління»

ХІV-ХVІІІ ст. Доба Великого князівства Литовського та Польсько-Литовської держави

Успенський собор Києво-печерської лаври.

1911 р. Фото: wikipedia.

Успенський собор Києво-Печерської лаври

З початку ХІІ ст. собор слугував родовою усипальницею київських, а потім і литовських князів, українських магнатів і вищого духовенства.

Тут поховані сестра Володимира Мономаха Євпраксія (1109), полоцький (мінський) князь Гліб Всеславич (1119) та його дружина Анастасія Ярополківна (1158),  а в ХІV-ХVІ ст. – київські князі литовського походження Скіргайло і Володимир Ольгердовичі, Олелько Володимирович та Симеон Олелькович.

Євпраксія - київська князівна, дочка великого князя київського Всеволода Ярославича, онука Ярослава Мудрого, німецька імператриця. Її долі присвячений роман «Євпраксія» Павла Загребельного.

У 1088 була повінчана з німецьким імператором Генріхом IV під іменем Адельгейди. Не витримавши брутального поводження з нею з боку чоловіка, 1093-го залишила Німеччину і звернулася до Папи Урбана II, який передав її справу з Генріхом IV на розгляд Церковних соборів. Євпраксія виступала на соборах у Констанці і П'яченці, де  поведінку Генріха засудили. У 1097 виїхала до Угорщини, а звідти — до Києва. 1106 року постриглася в черниці. Була похована в Успенському соборі Києво-печерської лаври.

          Євпраксія - дружина короля Генріха IV.                       Надгробок Костянтина Острозького в Успенському Фото: wikipedia.                                                   соборі Києво-печерської лаври. Поч.ХХ ст. Фото: wikipedia

Костянтин Острозький. Фото: zwiahel.info

У ХІV-ХVІ ст. це були литовсько-руські князі та їхні рідні, визначні особи польсько-литовської держави: останній київський князь Симеон Олелькович та його нащадки – князі Вишневецькі (зокрема, гетьман у 1569–1574 роках Михайло Вишневецький, який помер у Вишневці 1584 року), Ольшанські, Корецькі, Сангушки, Єльці, Полубенські, а також нащадки Володимира Мономаха – князі Острозькі.

Князь Костянтин Острозький – один із найвизначніших меценатів та найкрупніших землевласників того часу. До володінь входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл; їх площа перевищувала сучасну Тернопільську область; іноземці називали це «Країною князя Острозького». Перетворив Острог на осередок слов'янської культури. Надав кошти для розбудови Межиріцького монастиря, ОстрозькогоДубенського замків. Заклав православний монастир в селі Дермань та Богоявленський собор в Острозі.

1497 року князя було призначено першим гетьманом Великого князівства Литовського. Нова посада відповідала сучасному посту міністра оборони: від імені Великого князя він керував усім військом. Звільнив 40 000 українських бранців із татарського полону , а 7 000 татар взяв у полон. Виграв 30 битв.

Острог: столиця "Країни князів Острозьких". Малюнок Н.Орди. ХІХ ст. Фото: wikipedia

Як друга особа Литовської держави, намагався найповніше використовувати свої можливості на підтримку дискримінованого на той час православ’я. Під керівництвом гетьмана був скликаний і проходив православний собор у Вільні, який, зокрема, підтримав боротьбу за відновлення православної єпископської влади у Львові. За його клопотанням на сеймі у Бересті було підтверджено права православної церкви та вказувалося на невтручання світської влади у її справи.

Князь Костянтин Острозький помер 1530 року у Вільно; був перевезений до Києва та похований в Успенському соборі разом із першою дружиною — княжною Тетяною Гольшанською. Майже 50 років його гробниця була накрита золототканою парчею з хрестом із перлів. У 1579 на замовлення сина, князя Василя Костянтина Острозького, гробницю прикрасили скульптурним портретом. Поховання простояло до 3 листопада 1941 року.  

"Некоронований король Русі" -

Костянтин Василь Острозький. Фото: oa.edu.ua

Його син – Костянтин Василь Острозький – засновник Острозької академії. Величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, земельні маєтки в Угорщині та Чехії давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Економічна потужність та політичний вплив швидко зробив Острозького «некоронованим королем Русі», що проводив відносно незалежну політику в українських землях. Наприкінці XVI століття  був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 міст і містечок і 2760 сіл. З ініціативи Острозького окремі міста у його володіннях одержали магдебурзьке право. Друкарня Академії випустила понад 30 книг. Запрошений сюди князем Іван Федоров надрукував першу в світовому друкарстві повну церквонослов’янську Біблію обсягом 1252 сторінки. Підготовка її до друку тривала 10 років.

Після об’єднання за результатом Люблінської унії 1569 року Великого князівства Литовського та Польського королівства  у польсько-литовську державу – Річ Посполиту, українські магнати отримали ті ж права, що й польські й литовські, та здебільшого без вагань прийняли католицизм. На початку XVII ст. із 29 сенаторів українського походження тільки 1 залишився православним – київський воєвода Костянтин Василь Острозький. Помер 1608 року; був похований у крипті Богоявленської церкви Острога. Плита зберігалася до ХІХ ст.

Петро Могила. Фото: incognita.day.kiev.ua

У ХVІІ ст. серед похованих в Успенському соборі – церковно-політична та наукова еліта: засновник української національної церкви митрополит Петро Могила; автор «Синопсису», що понад 150 років лишався єдиним посібником з вітчизняної історії, Інокентій Гізель; енциклопедист Памво Беринда, Єлисей Плетенецький, біля стін собору – Захарія Копистенський. На зміну їм прийшли представники середньої та дрібної шляхти. Протягом ХVІІІ ст. в соборі були поховані лаврські архімандрити, а також вихованці Лаври, які ставали архімандритами монастирів та керівниками єпархій по всій Російській імперії, але на схилі літ поверталася, аби спочити у лаврській землі.

На кінець XIX ст. Успенський собор являв собою величезний цвинтар, право на поховання в якому виборювали протягом багатьох віків представники різних соціальних груп.

Як і Софія, Успенський собор зазнавав руйнувань – спершу від вандалізму Андрія Боголюбського, а потім від набігів монголо-татар 1240 року, орд кримського хана Манглі-Гірея 1482-го та пожежі 1718-го. Але повністю зруйнований комуністами у 1943 році.

ДАЛІ: XVI-XVIII ст. Формування пантеону за часів Гетьманщини (1515-1764) - ХХ століття: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, уряди УНР в екзині та ОУНР - Висновки.

Ірина Лукомська

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Петро Порошенко:

Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади

Люстратор

Юрій Терентьєв Голова Антимонопольного комітету України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Назара Холодницького Керівникові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

Запитання до:

Голови Національного банку України (НБУ) Валерії Гонтаревої

Як ви поясните західним партнерам, від яких Україна вимагає санкцій проти Росії, чому в умовах війни НБУ збирається підтримувати російські банки?