Українські пантеони. Історія держави в особах. ІІІ

XVI-XVIII ст.: Формування пантеону за часів Гетьманщини. Від князя Вишневецького до Самойловича
24 квітня 2016, 00:00

Те, що з поховань українських державних діячів ми знаємо хіба гробницю Ярослава Мудрого в св.Софії та могилу Грушевського на Байковому цвинтарі, ще не означає, що в Україні не було запроваджено такого буденного для будь-якої держави явища, як пантеон. Просто його формування (і збереження) в Україні дуже буквально відображає історію нашої держави. Утім, навіть і в такій версії (українській) пантеон лишається «історією держави в особах».

Підтвердження цьому - у попередніх 2-х публікаціях, які стосувалися періоду ІХ-ХVІІІ ст.: Княжої доби, а також Доби Великого князівства Литовського та Польсько-Литовської держави.

XVI-XVIII ст. Формування пантеону за часів Гетьманщини (1515-1764)

Уже на сайті:                                                               ІХ-ХІІ ст. Княжа доба                                           ХІV-ХVІІІ ст. Доба Великого князівства Литовського та Польсько-Литовської держави

Не зосереджуючись на точних званнях гетьманів (наказні, реєстрового козацтва, Війська Запорозького, України загалом – чи Лівобережної або Правобережної, під протекторатом Москви або ж в екзилі), а також на їх політичних орієнтирах та специфіці військових звитяг, зупинимося лише на послідовності, в якій вони (точніше - частина з них) фігурували в українській історії.

Українські гетьмани були поховані в кращому випадку у церквах, збудованих коло їх маєтків, у гіршому – у вигнанні, а в найгіршому – страчені турками, поляками чи невідомо де на російських землях.

Князь Дмитро Вишневецький. Фото: baromixer.pp.ua

Зважаючи на те, що це були люди військові і виборні, мінялися вони дуже часто через загибель або перевибори, і (особливо у ХVІ столітті) мало хто тримався більше 2-х років, тож ми зупинимося переважно на тих, чиє ім’я більше на слуху – або завдяки їх діяльності, або тривалості перебування на посаді.

Так, князя Дмитра Вишневецького, який вважається засновником козацтва, 1564 року за наказом султана було страчено у Стамбулі (скинуто на гак).

Дмитро Вишневецький («Байда») - український магнат на Волині гербу Корибут з династії Гедиміновичів. Урядник Королівства Польського (староста Канівський і Черкаський). Мав у власності маєтки в десяткові сіл, у т.ч. у  містечку Вишнівець (нині Тернопільська обл.) та до 300 тисяч га землі. Перший організатор козацьких військ. Збудований ним замок на о. Мала Хортиця  вважається прототипом Запорозької Січі.

Така ж доля спіткала через 14 років Івана Підкову, через 32 – Северина Наливайка, і ще через 70 – Івана Сулиму.

          

Іван Підкова. pidruchnik.in.ua      Северин Наливайко. Фото: wikipedia  Іван Сулима. Фото: bigfoto.in.ua

Страта козаків у Стамбулі. Фото: bayda-site

Підкову (молдовського господаря за походженням та гетьмана-велетня зростом 2,29 м), який поїхав для замирення з польським королем, підступно схопили і, на вимогу турецького султана, стратили 1578 у Львові на Ринковій площі. 

Наливайка, якого повстанці видали Станіславу Жолкевському 1596 року, після тортур було чвертовано у Варшаві.

Івана Сулиму (гетьманував з перервою у 1628–35 роках) здала полякам козацька старшина; за рішенням сейму його та сподвижників стратили на центральній площі у Варшаві: відрубали голови, потім чвертували, а частини тіл розвішали на міських мурах Варшави.

Мабуть, єдине організоване поховання козацьких гетьманів (це стосується лише періоду 1574-78 і лише 4-х гетьманів) є у Каневі.

У XVI ст. Канів став своєрідною козацькою святинею. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. Сюди козаки перевезли рештки Івана Підкови; гетьман Яків Шах доживав тут свій вік ченцем. У Каневі поховані також гетьман Самійло Кішка (1602) та Іван Петражицький-Кулага (1632).

Петро Конашевич-Сагайдачний. Фото: kievmonument.narod.ru

 

Канівський монастир.                                 Символічне місце поховання Сагайдачного на території

Фото: kanivtour.com.ua                                Києво-Могилянської академії.  Фото: wikimedia

Порівняно з попередниками, своєрідно пощастило Петру Сагайдачному. Організатор успішних походів козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств та опікун слов'яно-греко-латинських та братських шкіл, помер 1622 року від вогнепального поранення, отриманого у битві під Хотином. Похований у Богоявленській церкві Київського Братського монастиря. Однак під час її реконструкції у 1690–93 роках могила гетьмана опинилася під стіною церкви. У 1935 році церкву було знищено й відомості про поховання втрачено. Зараз на території Києво-Могилянської академії воно символічно реконструйоване.

 

Богдан Хмельницький був похований 1657 року у тодішній столиці, Суботові, у збудованій ним Іллінській у церкві – вона замислювалася як родова усипальниця Хмельницьких. Там же було поховано і його сина Тимоша. Однак Богдан не влежав у могилі і десятка років: уже 1664-го його забальзамоване тіло зникло – чи то було спалене воєводою Стефаном Чарнецьким (чиє прізвище згадується у польському національному гімні «Jeszcze Polska ne zginela»), чи то перепоховане десь побратимами у таємному місці.

Богдан Хмельницький. Фото: litopys.com.ua

  

Суботів. Іллінська церква.                                                                    Відновлене місціе поховання Богдана Фото: mandrivnic.livejournal.com                                                          Хмельницького. Фото: shukach.com

Юрію Хмельницькому, який гетьмананував із серйозною перервою від 1659 по 1681 роки, не пощастило  лягти навіть у рідну землю – не те що в родову усипальницю. Підручник історії пише, що на початку 1670-х його захопили в полон кримські татари й відправили до Стамбула, де утримували в Едичкульській в'язниці, а через якийсь час — в одному із грецьких монастирів, де колишній гетьман став архімандритом. За іншою версією, він знайшов останній притулок в одному з монастирів на острові Мальта.

Не більше пощастило й іншим наступникам Богдана.

Іван Виговський. Фото:  phoenicis.com.ua

Іван Виговський під час гетьманування у 1657-59 роках проводив антимосковську політику. 1658 року розгромив промосковське повстання козаків та уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою, яка надавала фактичну автономію Україні. Під час війни з Росією 1659 року, за допомоги турецького султана, розгромив російську армію під Конотопом. Усунутий від гетьманства на Чорній раді.

Упродовж 1661-62 років його політичні погляди змінилися – спочатку до ідеї автономії, а потім і державності України. 1663 року очолив старшинське угруповання, яке готувало усунення з гетьманства Павла Тетері, аби політично порвати з Річчю Посполитою і домогтися возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі незалежної держави. Викритий у причетності до організації повстання у лютому 1664 на Правобережжі, був заарештований. Його звинуватили у зраді Речі Посполитій та розстріляли без суду і слідства в ніч з 26 (16) на 27 (17) березня – чи то на околиці с. Вільховець (нині село Звенигородського району Черкаської обл.), чи то в селищі Рокитному, що на Київщині. За одними джерелами, його з дружиною поховали у Великому Скиті, за іншими – на Галичині, у Хрестовоздвиженській церкві на скиту Руда Гніздичевська.

Окрема стаття, яка зобов'язувала нового гетьмана видати Москві усіх представників родини Виговських, була записана у Переяславському договорі 1659 року, який уклав Юрій Хмельницький із царем Олексієм Михайловичем. Окрім Данила, якого відразу ж стратили мученицькою смертю (заливши олово у вуха), було заарештовано троюрідного брата, овруцького полковника Василя Виговського, двоюрідного брата Юрія та племінника Іллю. Їх вислали з Києва до Москви у кайданах, звідти до Тобольська, а потім до Якутська.

  Павло Тетеря. Фото: ukrmap.su

Сам Павло Тетеря, гетьман Правобережжя у 1663-65 роках, який провадив пропольську політику, після відставки оселився у Варшаві. Але наприкінці 1660-х, за часів короля Міхала Вишневецького, його маєтки конфіскували та вигнали з країни. Тетеря провів переговори з султаном Мохаммедом IV, переконав його розпочати війну проти Польщі, отримав пенсію – але 1671 року його отруїли. Похований, імовірно, в одній з православних церков турецького Едірне.

Петро Дорошенко, гетьман Правобережної України, а потім і обох берегів Дніпра, у 1665-1676, після складення булави деякий час проживав під домашнім арештом у містечку Сосниця на Чернігівщині. У 1677, на вимогу царського уряду, був висланий до Москви - і вже не повернувся в Україну. Спочатку його утримували в Микільському «грецькому» монастирі поблизу Кремля, а у 1682-84 роках він був воєводою у містечку Хлинов (сучасне м. В'ятка), після чого одержав у власність с.Ярополець (тепер село Волоколамського району Московської області, за 135 км від Москви). Там він помер 1698 року на 71-му році і був похований на церковному кладовищі, біля церкви св. Параскеви.

Петро Дорошенко. Фото: phoenicis.com.ua

  

   Каплиця на місці поховання Петра Дорошенка в с.Ярополець (Росія). Фото: wikipedia

Гетьмана Правобережжя 1669-1674 років Михайла Ханенка вже 1677-78 звинуватили у зносинах з Польщею. За наказом Москви, його наступник Іван Самойлович тримав Ханенка ув'язненим у Батурині. Вважається, що Ханенко довів свою невинуватість, однак незабаром помер, і обставини його смерті та місце поховання – невідомі.

      

Михайло Ханенко. Фото: phoenicis.com.ua                            Іван Самойлович. Фото: phoenicis.com.ua

Сам Іван Самойлович (гетьманував у 1672-1687 - спочатку як гетьман Лівобережжя, а потім був оголошений гетьманом всієї України), помер у тобольському засланні: після невдалого спільного українсько-російського походу на Крим у 1687 році його звинуватили у «зраді Москві», скинули з гетьманства, заарештували та відправили до Західного Сибіру. Разом із батьком був засланий спочатку в Єнісейськ, а потім у Тобольськ, син Самойловича, Яків - полковник стародубський. Там обоє й померли.

Ще один із трьох синів гетьмана, Григорій, полковник чернігівський, завзятий противник Москви, був заарештований росіянами після Коломацького перевороту й страчений у Сєвську.

Дем'ян Многогрішний.                                       Спаський собор (Селегінськ, Росія), де був похований Фото: phoenicis.com.ua                                       Дем'ян Многогрішний. Фото: drevo-info.ru

Як і Самойловича, ще одного його попередника, гетьмана Лівобережної України у 1669-72 роках Дем’яна Многогрішного також вивезли до Сибіру, але його історія майже пригодницька.

Його ув'язнили в Іркутському острозі, згодом перевели до Селенгінська, а 1688 – звільнили. Причина така: протягом чи то 11, чи то 13 тижнів місто осаджували монголи, чиї війська значно перебільшували чисельність селенгінського гарнізону, і колишній гетьман, якого тоді утримували в селенгінській острожній в'язниці, став одним із керівників оборони міста, і місто вистояло. У 1696 році гетьман постригся в ченці; помер у тому ж Селенгінську 1703 року та похований у місцевому Спаському соборі – плиту було вправлено в підлогу храму. За радянської влади собор було пограбовано, а могилу гетьмана втрачено.

Могила кошового отамана Костя Гордієнка на Херсонщині. Фото: wikipedia

            Свято-Межигірский монастир. Малюнок 1840-х р. Wikipedia.  

Самійло Самусь (наказний гетьман у 1693–1704, першим в українській історії почав підписувати документи як «гетьман український») за наказом російського уряду був арештований та висланий до Сибіру, але через декілька років відпущений до України. Відомо, що у 1713 він заповів Свято-Межигірському монастирю, що під Києвом, свій млин в Богуславі, а також ліс, сади і власну землю. У цьому монастирі його було поховано – імовірно, 1715 року.

Більше, ніж гетьманам, пощастило кошовому отаману Запорозької Січі Костю Гордієнку (обраний 1702 року; до 1728 очолював Олешківську Січ). Він помер 1733 року серед своїх побратимів та був урочисто похований запорожцями з мушкетними та гарматними залпами на території Кам'янської Січі (тепер с.Республіканець Бериславського району Херсонської обл.). Могила з унікальним кам'яним пам'ятником-хрестом збереглася до наших днів.

 



ДАЛІ: XVI-XVIII ст.: Формування пантеону за часів Гетьманщини. Від Мазепи до Розумовського - ХХ ст.: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, уряди УНР в екзилі та ОУН - [Висновки].

Ірина Лукомська

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Арсеній Яценюк:

Прийняття і виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року

Люстратор

Валентин Наливайченко Екс-голова Служби безпеки України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Віктора Муженка Начальника Генерального штабу ЗСУ

Запитання до:

Голови Національного банку України (НБУ) Валерії Гонтаревої

Як ви поясните західним партнерам, від яких Україна вимагає санкцій проти Росії, чому в умовах війни НБУ збирається підтримувати російські банки?