Українські пантеони. Історія держави в особах. ІV

XVI-XVIII ст. Формування пантеону за часів Гетьманщини. Від Мазепи до Розумовського
26 квітня 2016, 00:47

Те, що з поховань українських державних діячів ми знаємо хіба гробницю Ярослава Мудрого в св.Софії та могилу Грушевського на Байковому цвинтарі, ще не означає, що в Україні не було запроваджено такого буденного для будь-якої держави явища, як пантеон. Просто його формування (і збереження) в Україні дуже буквально відображає історію нашої держави. Утім, навіть і в такій версії (українській) пантеон лишається «історією держави в особах».

Підтвердження цьому - у попередніх 3-х публікаціях, які стосувалися періоду ІХ-ХVІІІ ст.: Княжої доби, Доби Великого князівства Литовського та Польсько-Литовської держави, часів Гетьманщини (від князя Вишневецького до Самойловича).          

XVI-XVIII ст. Формування пантеону за часів Гетьманщини (1515-1764). Продовження


З 6-х гетьманів української автономії під протекторатом Москви (період 1687–1764) лише 3-є поховані в Україні; 3-є – в еміграції, 1 – у російському ув’язненні.

Іван Мазепа. Фото: litopys.com.ua

Іван Мазепа (гетьманував у 1687-1709), після поразки у Полтавський битві, оселився біля міста Бендери у селі Варниця, де невдовзі й помер. Згодом перепохований козаками в Галаці у монастирі св. Георгія на березі Дунаю (нині Румунія). Через 2 роки османи зруйнували могилу.

  

Місто Галац. Румунія. Фото: wikipedia

Пам'ятник Івану Мазепі у Галаці. Цей район міста називається "Мазепа". Фото: wikipedia

Його наступник, гетьман в екзилі у 1710-42 роках, Пилип Орлик, також у червні 1709-го, після Полтавської битви, емігрував до Османської імперії. Як відомо, він є автором не лише першої Конституції України, але й першої демократичної конституції у світі, яка на півстоліття випередила американську. Помер Орлик 1742 року у Яссах.

    

Пилип Орлик.                                    Рукопис Конституції Пилипа Орлика: перший та останній (з Фото: shron.chtyvo.org.ua                підписом гетьмана) аркуші. Фото: nbuv.gov.uaupservice.io.ua

Іван Скоропадський. Фото: wikipedia

Іван Скоропадський, обраний гетьманом Лівобережжя у листопаді 1708 року на Генеральній військовій раді в Глухові за рекомендацією Петра І, гетьманував до 1722 року. Попри прихильність царя та наступну політику російської колонізації України, у колах мазепинської еміграції ім'я Скоропадського завжди залишалося чистим – у надскладних умовах він робив усе, що міг.

Наступ на автономію після Полтавської битви розпочався в економічній сфері (обмежено або й заборонено торгові відносини  Гетьманщини із Західною Європою, чорноморськими країнами; економічне і фінансове життя Гетьманщини піддано під монопольний контроль російського уряду), а завершилося в культурній та політичній – 1720 заборонено український друк, а 1722 року утворено Малоросійську колегію, яка обмежила владу гетьмана й українського уряду. Поїздка Скоропадського до Петербурга, аби цар скасував указ про колегію, була невдалою - його ув'язнили у Петропавлівській фортеці, але потім звільнили. Невдовзі, того ж 1722 року, після повернення в Україну, гетьман помер та був похований у Гамаліївському монастирі неподалік тодішньої гетьманської столиці – Глухова.

Гамалівський монастир.                                  Сампсоніївський собор у Петербурзі (Росія), на цвинтарі Фото: wikipedia                                                  якої був похований Павло Полуботок. Фото: wikipedia

Легендарний Павло Полуботок, гетьман у 1722-24 роках, помер в ув'язненні у Петропавлівській фортеці. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі.

  Павло Полуботок. Фото: irbis-nbuv.gov.ua

Петропавлівська фортеця - "російська Бастилія". У в'язниці фортеці російські царі традиційно ув'язнювали українських гетьманів - Полуботка, Скоропадського, Апостола... Фото: wikipedia

Данило Апостол. Фото: wikipedia

Данило Апостол, гетьман у 1727-34, походив з відомого козацькостаршинського роду Апостолів, який майже 80 років (з 1659 по 1736) очолював полковницький уряд у Миргородському полку. Полк він очолив у 28, а гетьманом став у 73. Незадовго до призначення, у майже 70, разом з інщою козацькою старшиною, що виступила проти обмеження прав гетьманату Малоросійською колегією, був заарештований та близько двох років провів у в'язниці Петропавлівської фортеці. По смерті Петра I його хотіли заслати до Сибіру, але 1925 року відпустили до України, а ще через два роки обрали гетьманом.

Хоча на той час столиця була у Глухові, він помер і похований на родових землях – у селі Сорочинцях (тепер Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області), у зведеній його коштом церкві Преображення Господнього – єдиній на той час кам’яній церкві у Миргородському полку. Церква існує й досі.

    

Преображенська церква у Великих Сорочинцях.         Іконостас Преображенської церкви.  Фото: wikipedia                                                                  Фото: wikipedia

Як полководець, Данило Апостол брав участь на чолі козацьких частин (10 тисяч козаків) у складі російської армії у поході до Персії, очолював 17 тисяч козаків під час Північної війни.

Як гетьман, зосередив увагу на адміністративних і соціально-економічних реформах, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини. Велику увагу приділив реорганізації фінансової системи України; уперше було встановлено точний бюджет державних видатків, які складали 144 тисячі карбованців. Продовжував здійснювати судову реформу, розпочату Полуботком: у 1730 р. видав «Інструкцію українським судам», де встановлювався порядок апеляції у судових справах. Відстоювалися й інтереси української торгівлі. На початку 1728 зібрав у Глухові представників купецтва й поставив перед російським урядом питання про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів — зерна, воску, шкіри, прядива тощо.

Попри опір московського уряду, Апостол відновив право гетьмана призначати Генеральну військову канцелярію та полковників. Київ з-під влади генерал-губернатора перевели під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу повернули запорожців, які з 1708 були змушені жити на території Кримського ханства. Значно зменшив кількість російських офіцерів у гетьманській адміністрації. Їм заборонили купувати землі в Україні, а українські адміністративні органи отримали наказ матеріально сприяти тим з росiян, хто бажав виїхати з України, - ukrainians-world.org.ua.

 

Кирило Розумовський. Фото: korrespondent.net

Воскресенська церква у Батурині.

Фото: ukrcenter.com

Кирило Розумовський, останній гетьман Війська Запорозького (1750-64). У 18 років син козака з Лемешів (Чернігівщина) став президентом Російської Академії наук, а у 22 – гетьманом, не в останню чергу не лише завдяки освіті в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга, але й тому, що його старший брат Олексій у 1742 році таємно повінчався з імператрицею Єлизаветою Петрівною.

1763 розпочав домагатися для України спадковості гетьманства, що гарантувало б їй збереження державності, а Розумовським — фактично монархічну владу. У жовтні 1764 його викликали до Петербурга та змусили подати прохання про відставку.

Після скасування гетьманства він хоч і залишився серед найперших багатіїв Російської імперії, однак був позбавлений права жити в Україні. Лише 1794 року він переїхав на постійне проживання в Батурин. Там 1803 року і був похований – у церкві Воскресіння Христа, яку відбудував на руїнах зруйнованої 1708 року Меншиковим мазепинської церкви. Але 1927-го радянські чиновники відкрили його саркофаг, забрали коштовні речі, а склеп засипали землею.

Можна згадати ще про двох видатних осіб тих століть.

Надгробок Адама Киселя у Низкиничах.

Фото: monastyr.org.ua

Адам Кисіль, волинський магнат, один із чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої, який лишався на православних позиціях напередодні Визвольної війни, воєвода Брацлавський та київський. Помер у 1653 році та, разом із братом, похований у родинному маєтку в Низкиничах (Волинь) у Свято-Успенській церкві. 

  

Григорій Скороворода. Фото: liga.net.

Поховання Григорія Скоровороди. Харківщина. Фото: wikimapia.

Філософ Григорій Сковорода помер 1794, у маєтку дворянина Андрія Ковалівського, в якого зупинився дорогою до Києва, - в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. Там і похований.

Таким чином, український пантеон                        у ХVII-XVIII ст. взагалі не було сформовано.

Спроба розпочати формування Українського патнтеону відбулася 10 липня 1918 року. Тоді, у Софійському соборі, під час панахиди за гетьманом Мазепою, за пропозицією українського історика та депутата Центральної Ради Валентина Отамановського, було вирішено перенести прах Мазепи, Сагайдачного, Полуботка до Святої Софії та поховати поряд із гробницею Ярослава Мудрого. Однак цей план реалізовано не було.

 



ДАЛІ: ХХ ст.: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, уряди УНР в екзилі та ОУН - [Висновки].

Ірина Лукомська

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Петро Порошенко:

Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Назара Холодницького Керівникові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури

Запитання до:

Голови Національного банку України (НБУ) Валерії Гонтаревої

Як ви поясните західним партнерам, від яких Україна вимагає санкцій проти Росії, чому в умовах війни НБУ збирається підтримувати російські банки?