Дорога крізь пекло

Боєць з позивним "Сєня" про трагедію Іловайська
19 серпня 2016, 01:33

Олена Нагорна

Олена Нагорна"Висновки"

З бойцем батальйону "Донбас" Сергіем Селюковим (позивний Сєня) ми познайомилися наприкінці 14-го. Після отриманого під Іловайськом поранення він лежав у госпіталі. Тоді про чорний "зелений" коридор практично не говорили. А в річницю таки зважилися. Я підняла запис минулорічної розмови. Тоді ми намагалися з Сєнєй згадати, що було в серпні 2014? Яка погода? Чи сильний був вітер? Спекотно ? Але в пам'яті спливали зовсім інші орієнтири…Вже загинули Шульц, Самольот, Улибка, Франко, Немо, Скіф... Але 24-го в кільці ще був прохід. Поранених відвезли і повернулися.
А потім почалося те, що усвідомлювати ми будемо ще не один рік...
е

... Пам'ятаю 24 серпня. Ми в школі на другому поверсі розташувалися. Цивільні нижче були. Дітей багато. Дівчинка маленька бігала до нас печиво галетне брати. Місцеві ставилися до нас вороже. Вони були впевнені, що ми погані, криво-косо на нас дивилися. Думаю, відсотків 95 чоловіків тих жінок, які сиділи з нами у сховищі, воювали проти нас. Я думав – вони ж всі молоді дівчата, де їхні чоловіки? А ми їх підгодовували, у нас печива багато було, їм давали, водичку носили. Брати вони то все брали, але розмови різні були.

…Ходили ми по Іловайську - я, Ахім та Бані. Зайшли в магазин, стоїть дідок, бабуся і ще один дід. І питає - чи то у нас, чи то просто в простір: «І коли ото воно все скінчитися? ..». Я йому кажу, так, а чого ж ви прапорами махали? Тепер вас щось не влаштовує? Дід відповідає, що їх змушували. Навіть, говорив той дід, списки складали, хто ходив на мітинги. А хто не був у списку, хто не вийшов на мітинг, у тих великі проблеми були.
Того дня ми взяли двох полонених. Сиджу, дивлюся в бійницю, бачу, двоє, видно, що йдуть з того села, де вже сєпари. Бачили ми, куди вони зайшли і за ними в калиточку. Запитуємо, що, хто, де. Мовчать. Я з одним у двір вийшов. Виявилося, він раніше засуджений був. Ми поговорили, він все мені розповів. Вони нам окопи потім копали, а один сильно мутний був. Його вбило. Міна поруч впала, і вбила. Шкода...

… Я тобі скажу - били вони 24 години на добу. Наші вже 24-25 серпня, здається, і не відповідали. В окопі сиджу - над головою летить в одну і в іншу сторону. А потім летіло лише з одного боку, і з різних позицій. Я зрозумів одне - що ми туди зайшли, і не повинні були вийти. Це була дорога в один кінець. Важко згадувати, все одним днем здається.

…Пам'ятаю, що за міст був довгий бій. Там жесть була. Потім стало зрозуміло - нас затягували. 26-го ми переночували в школі, і з ранку пішли в нову хату на околиці Іловайську. Відразу почали обкопуватися, займати позиції, вибили стіну, щоб можна було відразу ховатися в погребі від арти від градів, почали на вечерю щось готувати, я ліг задрімав, і тут прилетіло. Пам'ятаю, з іскрою щось летіло, вдарило в сідниці. Я встиг перекинутись, стати на коліна і все, більше нічого не міг, навіть рушити не міг, наче заціпенів - так боляче було. Поруч були Бані та ще або Ахім, або Портос. Почали витягати мене, хата вже задимілася. Винесли в льох, зрізали штани, обкололи, дочекалися, коли санчастина наша приїхала, доставили в санчастину, яка в школі була. Там хоч і було метрів 300, але я б не дійшов. У школі я пролежав ще 12 годин. Рану обробили, порошком кровоспинним засипали. Увечері вивезли в Многопілля. Я тільки Русю, дівчину свою набрав, як до мене пацанчик підбіг, каже, - ти що, вимикай телефон, тому що накриють. Я відключив телефон, мене відразу на стіл операційний, дістали, що могли, знов порошком рану засипали. Слава Богу, ногу зберегли. Знаеш, з усіх медиків, хто мені операцію тоді робили, в живих залишився тільки один.

…У мене Тур був командир. Загинув. Красень. Він міг приймати героїчні рішення. Ще коли за міст був бій, коли загинули Франко, Скіф, вже було зрозуміло, що там щось не так, безглуздо якось. Бій ішов з 8 ранку, було вже години 3 дня, а вони все воюють і воюють. Патронів у них неміряно. Ми давай відходити, а вони на шляху відходу міни клали. Нас затягнули, переграли. Все було заздалегідь сплановано. Це я вже потім подумав, що, напевно, нашу арту ще з теріторріі Росії відпрацювали, а та, що нас прикривала, змоталася, напевно, і ми залишилися самі…

…Кажуть, що після Іловайську 108 опинилися в полоні, 115 поранених і безвісти зниклих ще скільки. Точної цифри ніхто не скаже, бо ніхто й не рахував. Наприклад, приїхав Сват, в Попасній хлопців зібрав і в Іловайськ відправив. Заходили не однієї партією. Ми зайшли, потім ще. 24-го була остання дірка, можна було тікати, але заїхали ще і все. Встигли з Грузином поранених відправити. А з 24-го - все. Ми були в повному кільці. Але не вірилося. Слон говорив нам виходити малими групами. Але хто там піде! Все ж герої. Наші з розвідроти на зв'язку були постійно, говорили, що ситуація складна, але багато хто в «Донбасі» цього не хотів знати. Дехто думав, що може буде, наприклад, як з Попасній, коли 3 рази наступали, поки взяли. Так само і Лисичанську було. Думали, що війська на підмогу приїдуть, танки. Так, напевно, ми б вже і не поїхали. Он Лавр поїхав, а потім повернувся. Каже, в середині щось не дає, як пацанів кинути.

…Як з Іловайськ виходили? Я був поранений, в Многопіллі лежав. Дістали мені пацани осколок, засипали порошком, перемотали ногу, обкололи морфієм. Повантажили нас, чоловік 10, може більше, на КАМАЗ з червоним хрестом, виїхали. По нас почали стріляти кулемети. Пробили колесо, машина зупинилася, поїхала, знову зупинилася. Я думав, водія вбили, тепер і нас розстріляють. Лупимо по даху, мовляв, їдь. А нас не випускають. Пам'ятаю, позивний Йожик зі шприцами в двох руках всіх важких обколов. Знову нас всіх вантажать, знов виїжджаємо. Бачу, пожарка поїхала з моїми, оо, привіт !! Колона поїхала в одну сторону, повернулася, знову рушила, потім танки, десь щось бахкає - такий рух. Кажуть, то наші бк підривають, щоб сєпарам не дісталося. І ми стали перед Червоносільським перед самою вивіскою, вже хати видно. Підійшов Восьмий, привіталися, він мені пістолет дав заряджений і дві обойми в руки. Ми почали їхати, і така жесть почалася. Були повторно поранені від нового обстрілу. Відїхали від мінного обстрілу, почали автомати стріляти, не один, а чоловік 10. Вони нас затягували. І ми заїхали.

Я побачив хлопців на пожежці - Ахім за кермом, Восьмий, Ред, Бані, Портос. Їдуть, розвертають і зупиняються. Більше я їх не бачив. По них танк прямою наводкою вдарив. Вони танку сектор обстрілу прикрили. Не одне життя врятували…

.. Ми останнім часом, коли в хаті в Іловайську жили, один одного по іменах почали називати, без позивних. Всередині було відчуття, що щось станеться. Але, що буде так, ніхто не думав. Коли мене поранило уві сні - як-то гнило, паскудно, я не зрозумів чому, за що мене так. Як виявилося, щоб я з ними не поїхав. Значить, ще не все я зробив, якщо жити залишився…

…Все, що відбувалося далі, я бачив в положенні лежачи. Обстріл, паніка, ми - мішень. Я кричав - борт відкрий, а мені у відповідь кричать - чекай, братан, про вас ніхто не забув, але все кудись біжать. А ми лежимо, по нас стріляють. Довелося самим десантуватися. Я випав з КАМАЗа, проповз. Потім мене два пацана потягнули - Актор, який потім загинув а батальйоні Дудаєва, а другого я не пам'ятаю. Знайшли мені якийсь бушлат, я ж роздягнений в спальному мішку лежав. Пацани вирішили важких спустити в льох. Там я ще годин шість пролежав. Тому, що було далі, слухав. Спочатку кричали, що все нормально, на зразок підтримка повинна бути ось-ось. Більше панікували молоді пацани зі збройних сил. Кричали, - давай білий прапор вішати, щоб нас не вбили. Я розумів - ніякого білого прапора, ми ж батальйон Донбас. Потім підійшов хтось до льоху, сказав, що зараз Червоний Хрест буде нас на їхніх десантників міняти. З усіх щілин почали вилазити люди, виносити поранених. Більшість були перелякані, схоже, навіть не воювали. Росіяни почали сортування, питали, «Донбас» є? Командував всім цим рухом молодий хлопець, років 37, в російській формі, з таким говором специфічним. Нас поранених завантажили, повезли кудись. Де ми були, точно не знаю. Там були російські військові. У формі, з відзнаками. Через деякий час нас знову в КАМАЗ завантажили. І лежачих, і стоячих. Страшно було - я лежу, купа людей стоять, топчуться, кричать один на одного, матюкаються, нервують. На першому місці, куди ми приїхали, їх залишили, а важких в іншу машину перевантажили. І знову повезли. Потім нас всіх посадили, а кого і поклали, в великий рів…

…Як себе росіяни вели? Нормально. Ніяких грубощів, жорстокості, уколи робили, медичну допомогу надавали. Один у мене, правда годинник зняв. Я задрімав, годинник, напевно, блиснув, він побачив - зняв. Ще побачив у мене пластиковий чохол для документів, каже - ти що, найманець, звідки у тебе такі речі? Я кажу, у нас таке в ларьках продається. Він - а ти звідки? Я - з Харківської області, він - а чого воюєш? Ну, як йому пояснити? Дав він мені покурити. Запитує, болить? Болить, кажу. Він пішов медика покликав…

…Та це жесть була. Просто кинули нас. Якби хоча б один танк дали, ми б вирватися змогли. Хто кинув? Командування, штаб. Філін намагався прориватися. Колона на прорив - це я пам'ятаю. Ми коли вийшли з Іловайську, через півгодини на наших позиціях вже сєпари стояли. Страшно і те, що лежачий був, - не можеш ні стрибнути, ні побігти.

Лежу з пістолетом, а це петарда на війні. І розумієш, що ти просто мішень. А вони стріляють, їм все одно було, що червоний хрест був на КАМАЗі.

Лупили як в кіно. Та, кіно відпочиває. Я пам'ятаю, в кабіні сидить пацан, отак головою мотає, у нього морда вся в крові. Поранило його, схоже, або склом посікло. Я ще кричу пацанам - дід залишився цивільний там в борту, заберіть. Зняли його. Його в Іловайську міною поранило. Просто вивозили сюди на лікування. У нашому КАМАЗі був обгорілий російський танкіст, обмотаний, чистий зомбі. Вони його застрелили. У зеленку занесли і застрелили. Він каже я такий-то такий-то, поранений боєць звідти-то, телефонуйте дізнавайтеся. Ті пробили - точно. Він лежав, йому покурити давали, водичку давали, поїсти. До нього підхід нормальний був. Вони його занесли в зеленку. Клацнуло пару раз, хлопця звідти вже не винесли. Залишається тільки здогадуватися, що там з ним сталося. Походу, вони його грохнули, тому що не вижив би він. Мучився сильно…

… Годували нас - дали сухпай на натовп. А мені чогось кислого хотілося. У них в пайку виявився джем абрикосовий. У нас був мед, у них джем. Мені той джем так добре пішов. Більше нічого не їв, так погано було. Воду зі ставка давали - каламутну таку, мерзенну, смак гидотний. Колона Червоного Хреста вишикувалася велика. Тільки одне було умова - зняти всю українську символіку. Висунулися. Їхали по навігатору, повернули не туди, стали біля бензозаправки - куди їхати? Бачу, з-за бугра троє визирають, ну, кажу, зараз по нам з РПГ лупануть. Та ні, кажуть наші, нам же зелений коридор дали. Ага, відповідаю, вчора теж давали. Дорогу нам показали сєпар на «шістці», сказали куди повернути. Виїхали з червоної зони, там вертольоти нас вже чекають. Одну партію забрали, другу. Я вже кричу: «Ви стоячих вивозите, а у мене температура за 40 лупить. Я згорю зараз тут. Нахєр ви мене тоді возите? »Закинули мене в вертоліт, зайшов лікар із Запоріжжя, кожного оглянув - цього в Дніпро, того теж, цього тут залишити. Зробили укол такий, що я заснув. Відкрив очі вже в аеропорту в Дніпропетровську. ..

Олена Нагорна

ЗМІСТ:

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Петро Порошенко:

Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади

Люстратор

Наталія Яресько Екс-міністр фінансів України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Петра Порошенка Президента України

Запитання до:

Голови Національного банку України (НБУ) Валерії Гонтаревої

Як ви поясните західним партнерам, від яких Україна вимагає санкцій проти Росії, чому в умовах війни НБУ збирається підтримувати російські банки?