Екс-ФСБшник, доброволець Ілля Богданов: на фронті найбільше бракує визначеності

Колишній командир взводу ДУК "Правий сектор", який щойно заявив про те, що іде з війська, – про конфлікти між добровольцями та політиками, апатію в армії та корупцію
12 травня 2015, 09:30

Олена Нагорна

Олена Нагорна"Висновки"

В Україні знайдеться не одна людина, яка вважає, що ФСБшники колишніми не бувають. Тому ставлення українців до 25-річного представника цієї структури, росіянина Іллі Богданова, який у листопаді 2014 заявив про перехід на український бік, а у квітні 2015 отримав українське громадянство, напевно, однозначним не буде ніколи.

Хтось вважатиме його героєм, а хтось – людиною, яка продовжує свою роботу. Других може побільшати, якщо прізвище цього молодого громадянина з’явиться серед кандидатів у депутати якогось рівня.

Утім, про це поки не йдеться. Богданов досі був командиром взводу 7-го батальйону Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" (ДУК ПС), що дислокується в Пісках, а 11 травня заявив про те, що час добровольців минув, і йому треба вирушати "на гражданку" займатися невійськовими проектами, пов'язаними з Україною.


- За словами міністра оборони, за рік Україна змогла побудувати армію, чи не найсильнішу в Європі. Як стан армії виглядає з окопів?

- А він давно в тій армії був, в районі передової? Він її бачив? Я з фронту не вилажу і бачу, що, справді, серед військових є багато чудових людей, адекватних.

Але багато хто з них каже, мовляв, от я демобілізуюсь і піду в «Правий сектор» – від командирів батальйонів і до солдатів. Бо вони бачать: в ДУКу зібралися ті, хто хоче перемагати.

Українська армія після стількох років руйнування лише намагається стати на ноги. Може, за останній рік щось і змінилося, але не дуже воно й видно. Багато хто з військових не на перемогу працює, а відбуває час служби.

- Чому так?

- Загальний настрій, клімат... Не зрозуміло – чи хочемо ми перемогти, чи не хочемо. Ніхто не може чітко сказати, що зараз на фронті відбувається, чого хоче керівництво... Має бути визначеність – або до перемоги, або визнаємо втрату територій, нехай і тимчасово. Ешелони з «ДНР» в «ЛНР» через нашу територію вільно ходять. То з вугіллям, то з рудою, то з металом. З України йдуть потяги – руду везуть, в Україну йдуть - вугілля везуть... З Росії ідуть вагони – то деревина, то вугілля, то взагалі криті. Товарообіг шалений. І з Києва кажуть – чіпати їх не можна. Ми так принизливо на них дивимось, але нічого не можемо робити..

На передовій. Ілля - другий справа. Фото: ICTV

- А партизани?

- А що партизани? Ну, можуть підірвати колію. Як командир взводу, запросто можу це організувати. Але ж це буде фактично провокація стосовно Правого сектора, цього я не можу допустити. А ЗСУ нічого не робить, Бояться зайвий раз в сторону «сєпарів» подивитися? Щоб не розізлити? Не образити? Не знаю. А «сєпари» своє роблять – укріплюють позиції, навчання повним ходом ведуть. Їхні полігони близько від нашої території. Шумлять на всю силу – стрільби в них з артилерією, набоїв не шкодують. А наші проявляють ініціативу щодо навчання або укріплення хіба що на рівні командирів взводів.

Загалом, усе залежить від командира. Якщо він сам мотивований, то й бійців своїх мотивує, навчає, надаючи більше шансів вижити й перемогти. Але таких небагато.

От, наприклад, комбат 22-го батальйону Харківської територіальної оборони не може укріплення облаштувати. Чому? – Немає дерева. Чому у комбата 93-ї бригади є, а в тебе нема? Я, простий громадянин, зміг знайти людей, які готові бліндажі надають, та інших, які готові їх оснастити. А він – цілий комбат! – не може це питання вирішити. Навіщо він тоді потрібний? Потрібен той, хто організовує, вирішує.

- На вашу думку, що означатиме відхід «Правого сектора» з Пісків?

- Це – зведення нанівець ролі добровольчих підрозділів, припинення як такої самостійної діяльності ДУК ПС. Зважаючи на те, що бійці «Правого сектора» більш мотивовані, і тому, на моє переконання, часто більш ефективні за підрозділи Збройних сил, – відвід бійців Добровольчого українського корпусу може призвести до того, що Україна втратить ще якусь частину своєї території.

- Як з лінії фронту виглядає: що зараз мало б зробити керівництво держави?

- Насамперед, президент має визначитися і твердо сказати, що ми робимо: наступаємо, відступаємо, йдемо на поступки. Тільки чітко. Щоб усі розуміли. І активно рухати реформи. Чистити ряди, пропускати через поліграф... Не відповідаєш посаді командира батальйона – все, йди роби те, що вмієш: піднімай народне господарство, займайся бізнесом, або вулиці мети чи асфальт вкладай...

- Для реформ потрібні ще й зміни в суспільстві. Порівняно з ситуацією піврічної давнини – ви можете сказати, що бачите їх?

За рік, що я в Україні, зміни помітні. І доволі значні. Нещодавно мені розповіли, як на одному підприємстві начальник сказав, що, давайте, мовляв, до старих схем вертатися, все одно нічого не міняється... Будемо гроші брати, між собою ділити. Так відсотків 70 працівників тої компанії "послали" керівника з його пропозицією. Люди не хочуть корупції. Суспільство хоче рухатися вперед; назад відкату вже точно не буде. Але політична еліта зі своїми старими тенденціями, зі старими мізками абсолютно не відповідає темпам розвитку суспільства.

Олена Нагорна

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Петро Порошенко:

Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади

Люстратор

Юрій Терентьєв Голова Антимонопольного комітету України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Петра Порошенка Президента України

Запитання до:

Екс-прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка

Чому Мін’юст не організує масове подання позовів до ЄСПЛ від українських громадян до Росії за збитки, завдані внаслідок подій на Донбасі та у Криму?