Чому український виборець потребує патерналізму?

Особливості виховання в радянській родині, де мама краще знала, що потрібно дитині, ніж сама дитина, і досі продовжують вирощувати нові покоління людей з пасивною моделлю поведінки
29 жовтня 2015, 14:31

Наталія Глухенька

Наталія Глухенькапсихоаналітик, спеціаліст Європейської конфедерації психоаналітичної психотерапії

Чому в Україні так багато людей, які від партій на виборах потребують патерналізму? Це коли влада забезпечує потреби громадян. А громадяни, натомість, дозволяють, щоб їм диктували: що робити, як робити... Як у публічному, так і в приватному житті. Це система стосунків, яка базується на покровительстві, опіці й контролі старшого над молодшим. А також на підпорядкуванні молодших старшим.

Як в анекдоті: мама краще знає

Це досить поширене і стійке явище серед українців нагадує  старий анекдот про  єврейську маму, яка кричить дитині з вікна  у двір:

-Мойша, Мойша, йди додому!!!

-Мамо, а я що, голодний?

-Ні, ти замерз.

І Мойша, навіть того не бажаючи, побіжить додому. Інакше немилість мами йому забезпечена: злість, неприйняття, крик або – охолодження в стосунках. Діти переживають це не просто психологічно важко – вони переживають це болем на рівні тіла.

Для мами ж така дитина зручна і не приносить клопоту. Все передбачувано і не потрібно тривожитися. Все під контролем.

Саме за таких обставин дитина зупиняється у своєму  психологічному розвитку і в майбутньому не здатна буде відчувати власних потреб й бажань. А навіщо? Мама ж краще знає. А якщо Мойша й почне проявляти самостійність і пробувати життя на зуб, мама відразу ж дасть мільйон порад і зауважень – або сама зробить все за нього, не давши зробити крок у нове, розвинути впевненість  у собі й відчути віру у власні сили.

Який у родині – такий і в соціумі

Саме в родині має сформуватися стійке "Я" дитини. Інакше в суспільстві вона буде не здатна реалізувати себе як творча особистість, а задовольнятиме  власні психологічні потреби, використовуючи інших людей і суспільні процеси.

Дуже важливо, щоб перші роки життя батьки (насамперед – мама) задовольнили потребу дитини як у безпеці, так і в прийнятті ("люблю тебе такого, як ти є", а не "за те, що гарно поїв"), в емоційному контакті (відчувати і розуміти стан дитини і давати на це теплий емоційний відгук), щоб поважали бажання дитини, а не нав'язувати свої – інакше все життя потім дитя вже дорослим буде догоджати іншим і не дбати про себе.

І, зрештою, сім'я – це перші представники соціуму для дитини. Це той міст, яким дитина виходить в доросле життя. І від того, яким було ставлення до нього в сім'ї, залежить його поведінка в соціумі.

У результаті соціум стане  або ж простором  для творчої реалізації людини як особистості, або ж простором для задоволення її дитячих потреб із використанням інших людей та соціальних процесів.

За паспортом – дорослі, психічно – діти

Люди, які потребують патерналізму, за паспортом  дорослі, але психічно вони залишаються тими хлопчиками й дівчатами, мами яких знають краще, що їм треба – попістяти чи поїсти. Такі люди скоріше знають, чого вони не хочуть, але чого хочуть – їм складно відчути.

Вони заперечують власну внутрішню силу, постійно потребують поради; вони не здатні приймати рішення, а відтак відмовляються від відповідальності. І зрозуміти таку пасивну життєву позицію просто: їм ніхто ніколи не давав можливості бути активним. Їм  не дали цього відчути і спробувати цього на смак. Навички самостійності в родині  не розвивалися, бо так було зручно батькам – передовсім мамі.

Важливо розуміти, що психіка працює однотипно. Така її закономірність. 

Тому ці люди  глибоко в душі залишаються дітьми, які потребують опіки і того, щоб хтось розказав як жити і що робити. Така пасивність блокує бажання пробувати щось нове і вийти з кола дитячої залежності. Та й глибоко в душі живе страх бути не прийнятим, не зрозумілим, страх помилитися чи зробити щось недосконало, страх засудження – зрештою, такі люди мають відчуття, що хтось все одно зробить краще чи вже зробив, тому починати щось немає сенсу.

Такий же досвід вони потім передають і своїм дітям. Тому вислів, відомий за радянських часів, "Сім’я – ячейка суспільства", мав дуже серйозне навантаження і підґрунтя. З одного боку, держава виховувала пасивних особистостей, бо тільки такими можна маніпулювати. З іншого, така ж модель стосунків – підпорядкування молодшого старшому – проникала і в родину. І потім уже родина продукувала тип особистості, потрібний "совкові".

Делегувати власне "Я"

Люди  з пасивною моделлю поведінки мають незрілу психіку. Будучи учасником суспільних процесів, вони практично "зливаються " з іншими, подібними до себе, бо їхнє "Я" слабке, і їм важливо, щоб хтось був над ними. Щоб давав вказівки і казав, як все зробити. А якщо щось не так – то той, хто вказував, сам і винен, а вони ні до чого.

Не сформований особистий стійкий і стабільний внутрішній стрижень людини в сім'ї (її "Я") є причиною того, що в дорослому віці вона не здатна ні на що інше, як делегувати своє " іншому і надавати йому всі повноваження. Саме такі люди породжують попит на пропозицію патерналізму.

За критичної маси особистостей такого типу в суспільстві ця пропозиція завжди буде актуальною. Бо саме патерналізм дає відчуття людині, що вона комусь потрібна, що про неї потурбуються, що хтось знає, що їй потрібно, і що, зрештою, вона не самотня! І саме цим феноменом користуються політтехнлоги і експлуатують незакриті діри дитячих психологічних потреб у психіці людей.

Але позитивні відчуття, які отримує така людина, - тимчасові, бо внутрішні психологічні потреби  ніхто і ніколи не задовольнить іззовні. 

Хто пропонує патерналізм

Люди, які пропонують патерналізм іншим, з тієї ж "пісочниці". Як тільки вони відчувають поруч когось слабкого, залежного від них, вони миттєво переживають комплекс всемогутності.

Так вони справляються з власною слабкістю і безпомічністю. Фактично, вони займають місце того дорослого, який був над ними в дитинстві. І для них важливо бути на висоті – так вони уникають переживань власної нікчемності.

Даючи обіцянки, такі лідери, фактично, використовуюють людей як інструмент для задоволення власних психологічних потреб. І як тільки вони чогось досягли, вони починають себе поводити за принципом "використав і викинув".

А ті,  хто потребує патерналізму, спочатку ідеалізують свого "спасителя", а потім його знецінюють. Так і проходить час до наступних виборів. А там новий лідер і новий виток тих же подій – лише при зміні декорацій.

Що далі?

З одного боку – маніпулювання страшенно злить і хочеться вийти з такого становища; з іншого боку – ці люди тримаються руками й ногами за пасивну модель поведінки, бо інакше не вміють. І не важливо, скільки поколінь мине від часів "совка", де більшість людей тримали на короткій мотузці; зміни відбудуться лише тоді, коли буде щось нове, людина отримає новий досвід переживань і відчуття себе. 

Хоча із прийняттям нових пропозицій не просто. Бо головною задачею психіки є тримати стабільність, тобто – триматися за старе. Тому що воно відоме й передбачуване, а відтак – не викликає тривоги. Тому й важко новим ідеям, за своєю суттю відмінних від "совкових" (тобто тих, що розраховані на самостійну поведінку, власну відповідальність), отримати підтримку й більшість. Народ роками ходить колами, де зміються лише декорації – обличчя на бігбордах і керівники в кріслах. Але суть при цьому залишається все та ж – потреба виборця в патерналізмі, яку політики й задовольняють.

Залежність психіки від атмосфери в родині, опір будь-яким змінам, маркетинговий підхід до виборів (пропонують не те, що корисно, а те, що обирають, і вкладають великі гроші в рекламу цієї пропозиції) – все це пояснює, чому для формування іншого, "нового" суспільства потрібні покоління, а не дві-три революції.

Прискорити процес (гіпотетично) може критична маса людей у владі, які зріло мислять, у яких розвинене відчуття відповідальності (не плутати з контролем), самоповаги (а не самовпевненість і комплекс всемогутності). Але – таких людей хтось колись має починати обирати і призначати. Коли?

Наталія Глухенька

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Арсеній Яценюк:

Прийняття і виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Сергія Клюєва Народного депутата України

Запитання до:

Екс-прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка

Чому Мін’юст не організує масове подання позовів до ЄСПЛ від українських громадян до Росії за збитки, завдані внаслідок подій на Донбасі та у Криму?