Психолог: чому в політиці важливо речі називати своїми іменами

Або чим загрожує суспільству ситуація, коли війну не називають війною
20 жовтня 2016, 09:45

Наталія Глухенька

Наталія Глухенькапсихоаналітик, спеціаліст Європейської конфедерації психоаналітичної психотерапії

Понад рік тому [Висновки] опублікували цю статтю. Сьогодні вона все ще актуальна. Телебачення говорить про "фронт" і "війну", а от перші особи - про АТО; вимагаючи від інших країн визнати ведення Росією війни проти України - не лише не припиняють дипломатичних стосункців із агресором, а навіть не вводять віз; називаючи бойовиків "терористами" - сідають з ними за стіл переговорів... Чого дивуватися, що на непідконтрольній Україні частині Донбасу люди впритул не бачать участі російських військ, а на решті території живуть, наче ніякої війни немає? Про психологічні наслідки такої ситуації - у цій публікації.

Будь-які психічні процеси мають бути названі. Емоційні переживання, не вписані у слово, не зникають, а залишаються в тілі й переживаються людиною як страх, тривога. Або ж переходять у психосоматичні захворювання. Це стосується як людини, так і суспільства

Людина

Від народження задача мами полягає в тому, щоб розказати дитині про неї (дитину). Тобто – сформулювати і озвучити, що дитина переживає. Наприклад, коли немовля плаче від голоду (а дитиною це переживається як фізичний біль у тілі) – мамі треба не просто мовчки задовольнити потребу немовляти й нагодувати його, а ще й озвучити, який стан переживається: «Ти голодний».

Або ж коли дитина прийшла з садочка й плаче, що Вася забрав іграшку. Треба сказати: «Ти злишся» (тим самим дозволити дитині злитися й дати зрозуміти, що вона переживає), а не оминати цю емоцію: «Не плач. Вася дурак». Така нібито заспокійлива фраза насправді дає дитині посил, що вона немає права на переживання своїх емоцій, адже її переживання так і залишилися неназваними.

Тобто надалі людина зможе справлятися з ситуацією сама, якщо з дитинства чітко говорити про те, що відбувається з нею, називаючи всі емоції своїми іменами. Тоді вона не боятиметься власної злості (агресії) і злість інших не буде її руйнувати. Лише усвідомлюючи свої емоції, переживання, людина може відчувати себе гармонійно, тобто цілісно.

А от накопичення невідомих для людини станів створюватиме тривожний фон як перманентне переживання. І що більше страху й тривоги всередині, то менше людина здатна оцінювати ситуацію та адекватно реагувати. У такому стані вона ніби зависає в тривозі, цей стан нею керує і вона не здатна до подальшого розвитку. Основними її потребами так і залишається (як колись у дитинстві): поїсти, поспати і зробити щось для власного заспокоєння – тобто зняти внутрішню напругу, породжену тривогою. Часто цим засобом стають алкоголь чи наркотики.

Суспільство

Якщо перенести схему роботи психіки окремої людини на суспільство – можна побачити все те ж саме. Війна не названа війною. Ворог – безіменний (людей по той бік барикад не називають росіянами, а «терористами», «найманцями», «зеленими чоловічками», іншими загальними назвами). Така невизначеність провокує в психіці людини тривогу й страх, а відтак – хаос у думках і діях.

Критичною у цій ситуації є невизначеність позиції президента – адже саме він для народу втілює образ того, хто розуміє ситуацію, тому захистить і підтримає. З одного боку, гарант називає Росію «агресором», а з іншого – супермаркети Росії завалені шоколадом «Рошен». З Росією ведеться торгівля, триває економічна співпраця між підприємствами, підтримується транспортне сполучення, в Україні працюють російські банки… Відтак українці перебувають в тому стані, в якому ними дуже легко управляти (якщо точніше – маніпулювати). Питання, кому в цій ситуації зручний «ручний» народ, виходить за рамки теми цієї публікації.

До того ж постійний потік інформації про бойові дії, про смерті посилюють тривожність людей. Тривога завжди супроводжується чи то агресією (добровольці, які йдуть воювати), чи то апатією (депресія й депресивні стани). Люди, які уникають новин про події в країні, – теж так чи інакше перебувають у травматичній ситуації: вони або захищаються від новин про війну (слабка психіка – не витримує), або вже не можуть психологічно перетравлювати все, що відбувається, бо знаходяться в стані постійної ретравматизації (подібно до того, коли раз у раз колупати живу рану, що кровоточить, і не давати їй загоїтися). Переживання замкнутого кола. Довіри – немає, і власних сил витримувати все – теж немає. Така картина психічного здоров’я українців.

Що робити

Названий процес, навіть якщо він страшний, – це краще, ніж невідомість.

Не названі переживання залишаються невідомими й породжують страх і тривогу. А все невідоме – лякає (тільки у людини зі зрілою психікою невідоме викликає інтерес). Не називаючи речей своїми іменами, психіку не рятують, а розхитують. Адже голова, засунута в пісок, не змінює довколишню дійсність.

Про це повинні пам’ятати як політики – відповідальні перед громадянами, батьки – відповідальні перед своїми дітьми, так і кожен з нас, хто дбає про свій психічний стан.    

Власне, в останньому з названих випадків рішення, як діяти, залежить тільки від самої людини. І тут варто знати: коли кажуть, що в час війни не до культури і творчості, то все якраз навпаки. Саме це й може допомогти пережити складні часи. Театр, кіно, виставки, картинні галереї, вечори без обговорення політики й війни -­ це важливо собі періодично дозволяти без відчуття власної провини. Важливий особистий креатив - від вишивання хрестиком до танців фламенко. Треба знаходити той простір, де можна переключитися, перейти від напруги до розслаблення. Зрештою, ще ніхто не відміняв професійну допомогу психолога. Це не значить, що з головою щось не в порядку. Це лише означає, що психіка потребує допомоги переварити важкий досвід переживань і усвідомити процеси, які відбуваються. І тоді життя почне поступово змінювати сіро-чорні відтінки переживань на більш яскраві.

Наталія Глухенька

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Петро Порошенко:

Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади

Люстратор

Павло Клімкін Міністр закордонних справ України

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Тетяни Козаченко Директора Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України

Запитання до:

Голови Національного банку України (НБУ) Валерії Гонтаревої

Як ви поясните західним партнерам, від яких Україна вимагає санкцій проти Росії, чому в умовах війни НБУ збирається підтримувати російські банки?