16 червня 2015, 10:00

"Бурштиновий майдан" в Олевському районі

Селяни на нелегальних бурштинових копальнях живуть, ніби на Майдані. І кажуть, що це для них – єдина можливість заробити.

До бурштинового клондайку я їхати зовсім не збирався. Я давно мріяв із дітьми потрапити до дивовижної природної пам'ятки - Камінного села. Тож коли прочитав розслідування Дениса Казанського – вирішив спершу сам перевірити, чи безпечно в тих краях.

Але водій, тамтешній, сам спинився біля мене і запропонував підвезти.

- Там іще можеш подивитися на наш "Клондайк". Це ж цікаво.
- А що, мене пустять?
- Ну, таких студентів, туристів, пустять. Головне, щоб не було камер, ну, ти поняв.
- І що, мені прийти на блокпост і сказати, що я хочу подивитися?
- Нє, до тих зовсім не треба іти. Обійди їх лісом.

У нього в "бусику" їхало ще п’ятеро людей і лежали сачки, якими виловлюють бурштин.

Люди розповіли, що їхня помпа вмикається двічі на добу – о 6-ій ранку та о 6-ій вечора. Вимиває ґрунт на глибину до 12 метрів, а решту часу вони виловлюють камінці.

- Це, якщо туди впадеш, або хтось сачком випадково туди зіштовхне, – то вже там і потонеш. Хіба що свої витягнуть, а чужі не будуть, - говорить один.

У ближчих селах ледь не в кожному дворі видно сліди "народного промислу". Часто можна помітити, що в людей недавно з’явилася "копійчина": про це може свідчити, наприклад, новеньке авто біля старезної хати.

Білокорівська сотня

У Камінному селі, на щастя, ніхто нічого не копає: заповідник є заповідник і їхати туди абсолютно безпечно. За пару годин я оглянув усе, що хотів, і почав пробиратися на клондайк.

Знайти це місце було дуже легко: за валкою людей, які сунули туди і звідти – пішки, авто і мотоциклами. Багато хто зав’язував обличчя хусткою – бо від коліс піднімалася жахлива біла пилюка і довго не осідала.

Блокпост я побачив здаля. Це не той, який кілька днів тому не пропустив Дениса Казанського: він заїздив з боку Олевська, а я – з боку Рудні Замисловецької. Якась паскуда запалила ліс, біда бідою, але дим допоміг мені обійти охоронців непомітно.

Люди переважно сміялися з мого вигляду: о, у нас тут навіть туристи ходять. Мені теж було весело: вони ж не розуміють, що я журналіст.

Дорогою трапилося пару місць, де копали з невеликим розмахом. На шматку лісу з футбольна поле – вирубано сосни і густо намито отаких ям:

І ось – їхній табір. Розташований він приблизно тут:

Це повне дежавю: я майже відчув там атмосферу Майдану. На просторі розміром з Липки – намети, дерев’яні навіси. Багато людей у камуфляжі. Фотографував непомітно, тому прошу мені вибачити за якість кадрів.

Люди, в основному, гуртуються за "територіальним принципом": Олевськ, Діброва, Білокоровичі, про що свідчать написи на навісах. Є зародки креативу, наприклад, табличка "Білокорівський проспект".

Поруч із цим – велика яма, в якій працює декілька помп і стоять люди у величезних бахилах і з сачками.

З ями виходять старателі, вимащені синюватою багнюкою.

- Як успіхи? – питають немолодого дядька.
- Та що, в мене, як у того ведмедя. То "вершки", то "корішки"...

Додому люди не поспішають. Сім’ї – чоловіки, жінки і підлітки – їдять тут, випивають і відпочивають під навісами або в машинах.

Вибираючись із табору, прохожу повз іще один пост охорони, який минулого разу оминув. Двоє молодих людей при зброї і в камуфляжі ліниво проводжають мене поглядами.

На дорозі біля мене спиняється чоловік на дивовижному транспортному засобі, якому – не скажу, бо його тоді легко вирахують колеги. Пропонує підвезти, і сам розповідає про бурштин. Каже, що за день буває й зовсім нічого не знаходить, але зазвичай все ж хоч щось, та є. Найбільший камінь, який він знаходив, був завважки 250 грамів, а сусіди знаходили навіть цілі брили.

За розмовою з ним виходить реконструювати історію бурштинового клондайку. У деякі речі відверто не віриться, та й не певен я, що все розчув і гаразд витлумачив неймовірну кількість мату. Але виходить так.

ЛЕГЕНДА ПРО "КЛОНДАЙК"

Багате родовище на схід від Рудні Замисловецької геологи знайшли іще в 1970-і роки. Але з якихось причин розробку так і не почали. Дані про нього осіли десь в геологічних архівах.

Під час президентства Януковича, його син (!) вирішив влаштувати видобуток. "Я бачив його, він тут на мотоциклі приїжджав", - запевняє дядько. Його люди притягли помпи, привезли робітників і почали мити ґрунт. Так тривало до революції, а потім місцеві люди спробували узяти справу у свої руки.

За право "кришувати" цей бізнес билося багато груп бандитів. За різних часів тут були люди, які називали себе "Правим сектором", а також "аваківські", каже чоловік. Нагадаю, раніше звучали версії, що рівненського діяча "Правого сектора" Сашка Білого було вбито саме за спроби взяти під контроль видобуток бурштину на Рівненщині.

Донедавна на родовищі були "бандити зі Львова". Але почали вимагати плату з місцевих.

"І ми їм учора (12 червня – ред.) такої *** дали! Да, у них автомати, але нас – п’ять тисяч. Палатки їм попалили і всіх звідси викинули", - каже чоловік.

Він переконує, що тутешні мешканці бандитам грошей не платять: сюди мають вільний доступ мешканці всього Олевського району. А от якщо тут хочуть вести видобуток сторонні, то мусять платити по 600 доларів за помпу на день. Цифри майже збігаються з тими, що подано в розслідуванні Казанського.

Дядько ввесь час говорить про "клондайківців" гордо, мовляв, вільні люди, вільні підприємці. Раніше мешканці тамтешніх районів усі до Москви їздили, а тепер до Москви потрапити складно, а "Клондайк" – набагато краще.

Чоловік виявився дуже гостинним, адже завіз мене набагато далі, ніж йому було потрібно, та ще й  дав на дорогу хліба із салом та часником.

Закрити не можна залишити

Не знаю, чи можна вірити в те, що місцеві настільки незалежні від бандитів. Адже часом дядько таки вигадував: наприклад, про сина Януковича. Можливо, і тут він намагався показати своїх колег крутішими, ніж ті є насправді.

Але навіть якщо вони сплачують комусь данину, все одно селище організувалося за принципом Майдану, у ньому ніхто не вимагає від робітників ходити "струнко", вони приходять і йдуть у будь-який час. Напевно, такий порядок стає природним для українців: там, де ніхто не заважає, вони утворюють саме такий тип суспільства.

Щоправда, ідилію псує розповідь робітника із першого "бусика": про те, що в ямі ніхто тебе не порятує.

Зрештою, слід розуміти: якщо для шахтарів, які працювали у "копанках" на Донбасі, зазвичай була альтернатива у менш оплачуваній, але легальній шахтарській праці – то в поліщуків жодної альтернативи нема. Тому просте закриття нелегальних бурштинових "ямок" може спричинити в тих районах економічну катастрофу. Можливо, в цьому разі треба спробувати легалізувати видобуток, дозволивши "клондайківцям" утворити колективне підприємство, що сплачувало б до місцевого бюджету якісь податки. Це зберегло би усталену, наразі,, соціальну структуру. Можливо, є й інші рішення. Але ухвалювати їх треба, виходячи з того, що краще дати людям легально заробляти самим та поповнювати свій же місцевий бюджет, аніж фінансувати з державної казни програми на створення нових робочих місць або ж субсидії та виплати за безробіттям. Бурштин створив робочі місця. Державі варто їх легалізувати.

Артем Захарченко