«Перетравити» війну мистецтвом

П`єса про Іловайський котел вплинула на хід війни та життя прототипів головних героїв
15 вересня 2015, 18:27

Олена Нагорна

Олена Нагорна"Висновки"

Війна перейшла на інший рівень. Бойові дії, репортажі, пропаганда, документалістика, - а тепер війна увійшла в мистецтво. Початком відліку нового етапу стала п’єса Марії Старожицької «Котел», присвячена подіям під Іловайському у серпні 2014 року, за якою Євген Степаненко поставив першу театральну інтерпретацію подій україно-російської війни.

Через півтора року після початку суспільство почало не просто накопичувати складну та травматичну інформацію про війну, а «перетравлювати» її. Творчість - це процес перетворення: жаху – на усвідомлений ризик, паніки - на адаптацію, хаосу - на життєдайне начало... Пишучи про війну, Марія Старожицька зафіксувала надзвичайно важливий її момент - почався рух у напрямку миру. Але до миру вже зовсім іншої якості. Це буде мир, в якому ми навчимося цінувати кожну хвилинку життя, кожну секунду стосунків з тими, кого любимо. Та й любові й коханню навчимося дивитися прямо в очі. Бо вже подивилися в очі війні.

[Висновки] говорять із Марією Старожицькою про п’єсу, її героїв і вплив на реальне життя.

Старожицька Марія, народилася 14 листопада 1966 року в місті Києві. Закінчила полтавську середню школу №3, далі факультет журналістики КНУ, працювала в газеті «Комсомольское знамя», УНІАНі, ТІА «Вікна», була заступником головного редактора газети «Киевский телеграфъ», журналів «Український тиждень», «Профиль» та «Weekly.ua», головним редактором телеканалу К1, автором та редактором телепрограм на телеканалах «1+1» та «Інтер». Була власним кореспондентом журналу «Огонёк» в Україні, друкувалася у Wprost та Newsweek. Заслужений журналіст України. Заміжня, дві доньки. З 2012 року – кіносценарист, драматург, поет, є співзасновником творчого об`єднання «МашКіно», створеного разом зі старшою донькою Анастасією.

- Маріє, наскільки вистава на сцені виявилася такою, якою задумувалася?

- Це насправді була не вистава, а театралізована читка. На цьому терміні наполягає й режисер Євген Степаненко, який допоміг зібраній нами групі чудових акторів провести її з максимальною віддачею. А до власне вистави п`єса «Котел» ще має пройти свій шлях.

- Чи отримали ви відгуки від учасників реальних подій кінця серпня 2014 під Іловайськом?

- Мене дуже хвилювало, як сприймуть «Котел» ті, хто був і свідком, і учасником тих подій, і воював після них. Одна справа – переживати за близьких людей, що виходять із ворожого оточення, хапати будь-яку інформацію і уявляти різні картини – чесно скажу, картини страшні та болючі, як це було зі мною рік тому. Інша справа – спробувати розповісти світу про цих людей, бійців-добровольців, - із їхніми мріями, надіями, переконаннями, про їхніх ворогів, друзів та байдужих.

Для мене важливо було провести показ саме 29-го серпня, у роковини Іловайської трагедії, - точніше, зради. Для самих бійців, для родичів загиблих та зниклих безвісти ця дата назавжди лишиться днем, що змінив їхні долі. І коли після останніх слів, які прозвучали зі сцени, я побачила сльози на очах двох бійців, з якими досі не була близько знайома; коли матері загиблих героїв почали говорити мені слова вдячності, а мені було страшенно ніяково, бо це їм ми всі вдячні і будемо винні довіку; коли всі чотириста глядачів піднялися і заспівали гімн України, а вся творча група співала його на сцені, - вже не хотілося аналізувати, що в цей день вийшло так, як задумувалося, а що не так.

- «Котел» - це художній твір на основі реальних подій. Те, що ви назвали читкою, було дуже подібно до театральної документалістики. Утім, ми ще досі живемо «всередині» подій, описаних у п’єсі. Війна ще триває. Чи може, на вашу думку, художня інтерпретація вплинути на перебіг реальних подій?

- Одна вистава, звісно, не вплине. Моє власне творче завдання, задля якого я веду далі перемовини з театральними та кінорежисерами щодо постановки «Котла», - розповісти широкому загалу про добровольців, про тих, хто першим узяв на себе відповідальність за українську землю, за відновлення територіальної цілісності держави. Розповісти про те, які вони різні: полтавський хлопець, що досі працював на випадкових роботах, - і столичний поет із досвідом афганської війни; професійний військовий з Америки, син наших емігрантів, - і колишній горлівський міліціонер або мрійлива дівчина-медик… І разом із тим – які вони однаково сильні своїм внутрішнім, глибинним переконанням у потрібності справи, за яку взялися. І про те, якими вони були і надалі будуть незручними для будь-якої влади.

Знаєте, після вистави мені дякували за «образ ворога» - що не зробила його плакатним, що надала можливість замислитися над ним. Скажу більше: для створення образу російського добровольця, кадрового військовослужбовця Мартинова використала справжні розшифровки розмов його прототипу, який із великим натхненням їхав на Донбас з Благовєщенська рятувати «братів по крові».

- Чи були на прем’єрі прототипи героїв п’єси? Як вони відреагували на «своїх» героїв і те, що побачили на сцені?

- Один прототип не зміг приїхати, хоча збирався. Його було поранено за тиждень до вистави, він досі у шпиталі за кордоном. За сюжетом я вигадала йому поранення в ноги, точно таке він і отримав. Трохи легше, і не від куль, а від осколків міни. Відтак жартує, щоб я йому наречену шукала – у п`єсі він одружився (з усіма дійовими особами у фіналі глядач зустрічається через рік після Іловайського котла).

Ще один боєць, чия детальна розповідь про власне життя і вихід із котла дуже допомогла і мені, і актору, - не зміг потрапити на спектакль, бо воює в складі 46-го батальйону ЗСУ «Донбас-Україна». А той, хто таки був на прем`єрі, подякував. Його присутність була мені дуже потрібна.

Реальність і вигадка сплітаються так тісно, що попри закінчення вистави життя її продовжує, змінюючи і персонажів, і їхніх прототипів. До мене підійшов боєць «Донбасу» з позивним Богун, спитав, чи це я з нього Лавра списала, бо він і на Майдані прапор повертав, ну й інше в них там далі дуже схоже. Я йому почала пояснювати, що ні, справжній прототип з іншої роти, а потім зрозуміла, що треба було погодитися, бо саме в такі моменти твір стає мистецтвом.

- «Котел» став першою театральною інтерпретацією російсько-української війни. Якою ви бачите роль мистецьких подій в осмисленні війни?

- Справжнє осмислення війни може бути тільки через певний час після її завершення, - це відома теза, з якою не можна сперечатися. Те, що моя п`єса стала першою, - насправді випадковість. Саме цей, як на мене, найжахливіший епізод війни, Іловайський котел, є повністю завершеним, і саме його осмислення є дуже важливим для кожного з нас. Знаєте, в п`єсі є один повністю вигаданий персонаж – Тесей. Ну, майже повністю. Це такий боєць диванної сотні, побутовий політтехнолог, гравець в мережеві ігри, який не сприймає війну як те, до чого він може бути причетним. І те, що він зрештою допомагає виводити бійців із котла, змінює насамперед його самого. Це дуже важливо надалі для тих, хто досі тільки спостерігає за подіями, повторюючи, як мантру, що війна його не стосується.

До речі. Насправді бійців тоді дистанційно виводив колишній місцевий житель, що був у столиці. На прем`єрі він уперше зустрівся з тим, кого врятував. Вони обійнялися… Але це вже зовсім інша історія.

фото Сергія Моругина

уривки з премєри

Олена Нагорна

Енергетична незалежність: кому і що було вигідно

Підписання українським Мінпаливенерго угод із Росією на постачання газу та вугілля справляє враження дежавю. І не так сам факт закупівлі, як його аргументація: "вигідна ціна"

Детектор

Контроль обіцянок

Арсеній Яценюк:

Прийняття і виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року

Люстратор

Айварас Абромавичус Екс-міністр економічного розвитку і торгівлі

Фізіогноміка

Фізіогномічний аналіз Артема Ситника Директора Національного антикорупційного бюро

Запитання до:

Голови Національного банку України (НБУ) Валерії Гонтаревої

Як ви поясните західним партнерам, від яких Україна вимагає санкцій проти Росії, чому в умовах війни НБУ збирається підтримувати російські банки?