Анна Ісічко

Анна Ісічкоексперт з юридичних питань Інституту суспільно-економічних досліджень

Як захистити споживчі права

Найкраща зброя проти неякісних товарів та послуг в сучасному суспільстві – поінформований, допитливий споживач. Жодна держава, жодні закони не зроблять замість громадянина його «роботу» - виявляти активність у справі захисту своїх прав. Держава на законодавчому рівні створює механізми, але скористатися ними має споживач сам.  

07 квітня 2016, 16:25

Переворот свідомості

За останні кілька десятиліть у світі відбулися кардинальні зміни у відносинах між споживачами та виробниками. Рушійним моментом стало звернення президента Кеннеді до американского Конгресу у 1962 році з нетиповою для політиків того часу темою – захист прав споживачів. «Всі ми є споживачами, - заявив він. – Саме споживачі є найбільшою економічною групою, яка впливає майже на кожне державне та приватне економічне рішення і зазнає впливу від цих рішень. Водночас, споживачі є єдиною важливою групою, чиї думки часто не чують». Тоді ж він же визначив як основні права споживачів право на безпеку та якість товарів і послуг, право на достовірну інформацію про них та право на судовий розгляд своїх позовів.

Незабаром цей перелік доповнився правом на задоволення основних потреб, правом вибору, правом на споживацьку освіту, правом на безпечне середовище, правом на участь у розробці державної політики, а також у розробці товарів та послуг. Побільшало і сфер захисту прав споживачів – електронна комерція, фінансові послуги, інформація та комунікації, віртуальні продукти та послуги. А внаслідок глобалізації звичний для національних споживачів формат обстоювання своїх інтересів ускладнився, адже кордонів для обігу товарів, робіт та послуг стає все менше.

 

Міжнародна споживацька «конституція»

Організація Consumers International визначила основні обов’язки споживачів, що нерозривно пов’язані з правами. Сьогодні дотримання цих обов’язків є справою честі для більшості організацій захисту прав споживачів. 

  •  Вимоглива обізнаність: споживачі мають свідомо задавати якомога більше запитань щодо якості товарів та послуг. 
  •  Соціальна відповідальність: споживачі повинні бути соціально відповідальними, усвідомлюючи та враховуючи вплив своїх вчинків на інших громадян, зокрема, що стосується незахищених груп громади, а також в контексті поточних економічних та соціальних обставин. 
  •  Екологічна відповідальність: потрібно поширювати розуміння того факту, що кожне споживче рішення має свій вплив на фізичне оточуюче середовище. Це середовище необхідно розвивати гармонійно та виходячи з принципу збереження довкілля, що є запорукою покращення якості життя сьогодні і в майбутньому. 
  •  Солідарність: найкращі і найбільш ефективні заходи можна реалізувати тільки у співпраці, об’єднаними зусиллями споживчих організацій чи груп споживачів, які разом є більш потужними та впливовими у справі захисту прав споживачів.

 

Звучить просто, але складно реалізується у суспільствах з низьким рівнем розуміння відповідальності за власні життя, рішення, вибір, вчинки. Здається, можна говорити про певний діагноз українським споживачам – «споживач аморфний український». Лікується: великими дозами неупередженої інформації, справедливим судочинством, абсолютною прозорістю влади, об’єднаними зусиллями активних споживачів. Можна безкінечно розповідати про патерналізм та пасивність, про корумпованість та відсутність контролю, про недбалість влади.

І все ж таки, кожен з нас винен, коли дозволяє ошукати себе на якість, безпечність, інформацію, свободу вибору, доступність того, що ми споживаємо. Отже, що ми знаємо про свої вмонтовані в національну систему опції. 

Згідно з міжнародною практикою, споживчу безпеку захищають та забезпечують за допомогою таких заходів: діяльність регуляторних органів, етикетування, обов’язкові стандарти, заборона небезпечних товарів, закони щодо безпечності продукції, ринковий нагляд, спеціальні закони щодо окремих типів продукції, добровільні стандарти, системи відкликання продукції, соціальна реклама, заборона імпорту небезпечної продукції. Згідно з дослідженням, проведеним у 2013 організацією Consumers International, в більшості з 60 досліджуваних країн широко застосовуються усі законодавчі та адміністративні механізми захисту прав споживачів. Так, 90% країн підтримують заборону імпорту небезпечної продукції, у 93% країн функціонують регуляторні органи, 83% відсотка країн звітують про наявність механізмів нагляду. Обов’язкові стандарти та етикетування запроваджені в 92% країн, добровільні стандарти застосовуються 85% країн. Саме наявність системи добровільних стандартів свідчить про важливість залучення співпраці споживчих груп з органами стандартизації. 

Існує також низка заходів-реакцій, до яких можуть вдаватись уряди у відповідь на порушення прав споживачів: штрафи, припинення ліцензії на ведення господарської діяльності, обмін/компенсація, конфіскація товарів, регуляторні приписи, цивільні судові позови, анулювання контрактів, кримінальне провадження, приписи щодо компенсації, публічний розголос, ув’язнення. Окрім ув’язнення (хоча й воно поширене аж у 40% країн-респондентів), широко застосовуються усі ці заходи, хоча й відзначається тенденція до застосування переважно штрафів (92%) та помірного застосування приписів щодо компенсації (тільки в 53%).

 

Вітчизняні реалії 

Згідно з чинним законодавством, в Україні передбачено, зокрема, таке: функціонування регуляторних органів (Держпродспоживслужба України), загальне та спеціальне законодавство (Конституція, Закон «Про захист прав споживачів», закони про безпечність та якість харчової продукції, про державний ринковий нагляд, про молоко та молочні продукти тощо), вимоги до етикетування продукції та інформування споживачів, обов’язкова сертифікація, добровільна сертифікація. Захист споживача здійснюється державою шляхом накладення на винних осіб адміністративної відповідальності та іншої відповідальності згідно з чинним законодавством, видачі приписів щодо припинення реалізації товарів та послуг, припинення ліцензій, розірвання договорів, судового захисту, заборони небезпечних товарів, робіт та послуг, здійснення перевірок, приписів про припинення та усунення порушень прав споживачів, вимог про відшкодування збитків (у тому числі тих, що завдані споживачам товарами, роботами чи послугами, придбаними в результаті недобросовісної реклами). За формальною ознакою, начебто, наявні всі необхідні елементи системи.

Насправді ж варто бити на сполох. Для того, щоб активізувати споживачів на самозахист. Згідно з даними статистики за 2015 рік, тільки 5% українських споживачів доходять до суду. Годі вже про українську тотальну «зраду». Так, недоліків у механізмах багато, і регуляторний орган у стані глибокого реформування. Проте, виявляється, що сучасний стан захисту прав споживачів в світі є таким, що навіть за умови наявності розгалуженого та прогресивного законодавства, його імплементація є часто незадовільною або поганою, або ж просто надзвичайно формалізованою. У деяких країнах запровадили спеціалізовані суди зі справ споживачів, проте вони виявились неефективними попри добре обґрунтоване впровадження.

За даними бельгійської організації «TestAchats», яка узагальнила позицію більшості європейських організацій споживачів, фінансова криза зробила очевидним той факт, що індивідуальний судовий захист інтересів споживача є здебільшого малоефективним. Це має пікове значення у тих випадках, коли йдеться про порушення прав споживачів, внаслідок яких завдано шкоди великій кількості людей одночасно, особливо з огляду на необхідність компенсування завданої шкоди. Так, важливо, що в переважній кількості випадків, якщо багато людей одночасно зазнало незначних втрат внаслідок споживання однієї й тієї ж продукції чи послуг, постраждалі не отримують жодного відшкодування за завдану шкоду. Незначна шкода для кожного окремого індивіда – проте великі втрати для виробника, якщо йому доведеться задовольнити колективний позов. Тому такого великого значення набуває саме колективний, або груповий захист інтересів споживачів. Навіть у реаліях сучасного українського судочинства, великий резонансний позов з метою захисту прав групи споживачів має усі шанси на успіх. Окрема людина його немає.

 

Позов - інструмент

В Нідерландах, Португалії, Іспанії, Німеччині, Франції та в багатьох інших країнах споживачі можуть подавати колективні позови, що є особливо важливим у випадках, коли позови стосуються невизначеного кола споживачів – у справах, пов’язаних з пожежею, що забрала життя великої кількості людей, або щодо забруднення оточуючого середовища, або щодо якості і безпечності води (себто, мова йде про масове порушення прав). На думку експертів, як найшвидше впровадження аналогічного інституту в Україні дозволить запустити декілька дуже публічних і гучних справ, які стали б найкращою демонстрацією голосу споживачів. Для великих компаній сплатити за позовом або замиритися з окремим споживачем дуже просто. А от відповідати мільйонами зі своїх прибутків за великим колективним позовом компаніям не захочеться, а отже, рівень їхньої відповідальності за свою продукцію, послуги та наслідки діяльності (шкоду) зросте у рази. Це саме той механізм, який би дозволив налагодити взаємну відповідальність бізнесу та споживачів.

Масовий позов дозволяє забезпечити справедливість з максимальною економією коштів (причому, переважно, державних) та часу, надати доступ до правосуддя навіть найбільш незахищеним верствам споживачів, підняти рівень правової свідомості та культури споживачів,  сформувати суспільне попередження великим компаніям, виробникам, постачальникам, які постануть перед ризиком втратити репутацію та споживчі ринки.

Подальше поглиблення співпраці з ЄС на умовах Угоди про асоціацію, буде неможливим без запровадження інституту колективного позову. Рівень розвитку українського суспільства дійшов до стану масового порушення прав споживачів в усіх сферах. З кожним днем частка якісної, безпечної та оригінальної продукції на споживчому ринку України зменшується, особливо відчутно це у сегменті продуктів харчування, у тому числі, дитячого. Відтак потрібна потужна цунамі  колективних позовів, що почнуть міняти свідомість всіх учасників споживчих ринків.

Українці мають нарешті стати відповідальним споживачем. Знати відповідні закони і права, брати участь у громадських організаціях споживачів, вимагати від порушників споживчих прав вирішення проблеми, подавати скарги до органів захисту прав споживачів та регуляторних органів, і зрештою - позиватися до порушника споживчих прав.  

Інші ТОП-блоги:

15 серпня 2017, 08:27
Дмитро Лиховій
Журюся
09 жовтня 2016, 17:03