Ірина Лукомська

Ірина Лукомськажурналіст

5 видів дитячого плачу. Чому важливо їх розуміти,

або Хто виростає з "нєпонятих" дітей

08 жовтня 2016, 17:40

Днями моя подруга, психолог Наталія Глухенька, скинула посилання на телепрограму, в якій є «переклад» дитячої «мови плачу». Переглянувши рекомендований нею проміжок між 13 та 18 хвилинами, виписала «словник» і почала перевіряти. Практика підтвердила: розуміти 3-місячну дитину стало простіше.  

Само собою зрозуміло, що дитина, коли плаче, просто сигналізує про те, що має якусь потребу. У немовлячому віці цих проблем обмежена кількість (у програмі їх називають 5, і кожному з них відповідає певний звук-«слово»): їсти, спати, відрижка, турбують бульбашки в животі, дискомфорт. Оскільки «колихання» їх не розв’язує, намагалася перебрати можливі варіанти своєї поведінки, аби допомогти дитині впоратися з її проблемою. Потрапляєш на правильне рішення – дитина заспокоюється. Перегляд програми процес «дешифрування» спростив. Утім, це не єдина інформація з такого роду "дешифрування". І попри це...   

Нещодавно у дитячій поліклініці вчергове спостерігала картину: мама щосили трясе своє дитя, аби воно припинило плакати. Дивлячись на таке, у самої голова йде обертом. Тож цілком схоже на правду, що «фішка» ефекту від традиційного інтенсивного заколисування справді полягає в тому, що дитинка, яка має слабенький вестибулярний апарат, просто втрачає свідомість, а тому й замовкає. Як кажуть, «вирубається». Тобто проблема, з якою звертається до вас дитя, не зникає, - натомість зникає її плач, що дуже зручно для мами. Як на мене – не чесно.  

Або ще. Трапляється чути, як мама кричить до дитини: «Да чего ты орешь, придурок? Прекрати немедленно!» Насправді «придурком» тут є не дитина, яка по-своєму формулює потребу, а мама, яка не здатна її зрозуміти - або ж дати раду цій потребі. Більше того – не робить навіть спроби, бо на першому місці для неї – досягнення омріяної тиші. А варто було б спробувати з двох причин.

По-перше, діти дають нам урок толерантності. Намагаючись зрозуміти їх, ми налаштовуємося розуміти й інших – дорослих. По-друге, виявляючи увагу та повагу до дитячих потреб, ми закладаємо дитині розуміння, що й у дорослому житті її зможуть почути й зрозуміти інші – і для цього треба лише в «штатному режимі» донести свою думку.

Бо з отих «нєпонятих» дітей виходять депутати, які вважають, що добитися уваги або розуміння можна лише ударом ноги в голову, або ж політики, які лізуть через чужий кордон, аби на них звернули увагу інші.

Переконана: якщо покопатися в дитинстві таких людей, то ми там знайдемо батьків, які давали їм копняка за будь-яке власне бажання, виявлене вголос. І от тепер вони намагаються достукатися до світу у, м’яко кажучи, більш гучний, агресивний спосіб; часом – занадто агресивний.

Тож вчімося хотіти розуміти своїх дітей.   

Інші ТОП-блоги:

Микола Маломуж
Микола Маломуж

колишній Голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України

Диверсія у Балаклії:
чому вибухають склади боєприпасів
24 березня 2017, 11:27
Дмитро Лиховій
Журюся
09 жовтня 2016, 17:03