Як нашу сім`ю врятували від голоду «бандерівці»

спогади моєї родини

26 листопада 2016, 14:08

«Дід демобілізувався чи то наприкінці 1945, чи на початку 1946. Багато привіз з-за кордону. Бабуся йому не сподобалася – худа, бліда. І він став вчащати до якоїсь дівчини, маминого року народження.


В сім'ї голодували. І коли мамина сестра Галя спухла від голоду, бабуся сказала: «Не допущу, щоби при живому батькові діти повмирали. Я їх у війну врятувала і тепер врятую». Зібрала все, що було в будинку цінного, і разом з Ганною Тимофіївною (сусідка по будинку) і ще якоюсь Анею поїхала на кордон з Польщею, в західні села, до західняків.


Там відрекомендувалася вдовою розкуркуленого, Ганна Тимофіївна – попівською донькою. Інакше західняки не допомогли б родині емгебіста. Зате з такою «легендою» їх прийняли як рідних. Бабусю назвали «мудрою жінкою» і якийсь західняк-удівець навіть сватався до неї, казав: беріть своїх дітей і до нас, буду «всіх любити і годувати, як рідних, а вас викохувати як панну». Це було взимку 1946-47 року.

Мама в 1946 році вступила до університету в Києві. І ось їй довелося кинути його на півтора місяця і доглядати малих сестер. Минали тижні, і мама стала думати, що не дочекаються вони бабусі. Час був важкий, могли і вбити за мішок пшениці.


І раптом десь у березні бачать – під'їжджають до будинку на Росьовій сани з мішками, лантухами, на них – бабуся. Цієї їжі вистачило до нового врожаю, потім стало легше.


А бабуся розповідала, як західняки проводжали їх - дали вози, коней, посадили на потяг. Їхали на платформах, у товарняках. Найстрашнішими були пересадки. Робили так: одна стоїть з мішками, інша їх тягає, третя стоїть і стереже там, куди тягають. Так бабуся врятувала дітей».


Сьогодні з`ясовується, що таких історій було чимало. Про те, як Західна Україна рятувала Східну від голодомору 1947 року, добре описано у романі Забужко «Музей покинутих секретів».

Інші ТОП-блоги:

15 серпня 2017, 08:27
Дмитро Лиховій
Журюся
09 жовтня 2016, 17:03