Олена Нагорна

Олена Нагорна"Висновки"

Війна химер: створює легенди і руйнує міфи

Фільм, який не дає відповіді. І навіть не ставить запитання.

11 серпня 2017, 14:20

Я знала, що таки напишу про цей фільм. Не одразу, але таки напишу. Не тому, що про нього вже говорять, і ще будуть говорити – багато і довго. І не тільки тому, що він має не тільки культурну, але й історичну цінність. І не тому, що він розтушовує кольори, починаючи поволі змішувати біле з чорним. А швидше тому, що вважаю, що «Війна химер» дивним чином стала фільмом і про мене…

Це фільм, який не дає відповіді. І навіть не ставить запитання. Він констатує. Говорить простою мовою життя, образів, символів. Створює легенди і руйнує міфи.

Війна все так змінила, багато що зруйнувала і одночасно зробила все чіткішим та яскравішим. Головні герої фільму Настя і Лавр увійшли у війну з того дивного і вже  довоєнного життя.. прийшли звідки? Якими з неї вийдуть? Власне, куди? Театр воєнних дій – це таки вірне формулювання. Людина входить у війну як на сцену під прожектори і стає такою, якою і власне створив іі Всесвіт – голою в своїх емоціях і щирою в діях. І від цього буває страшно – тому що щирість людських дій інколи може зашкалювати. І вже не важливо – в жах чи в захоплення.  В будь-якому випадку тебе чекає виснаження. І дивним чином від когось ( а може виключно від тебе самого) залежить – чи заклякнеш ти в посттравматичному розладі, чи злетиш у посттравматичному зростанні.

Кожен побачить у фільмі своє. Я вже почула не одну версію причин зйомок фільму і його трактування. В мене теж є своє бачення, є моменти, які зачепили найбільше.

Сцена на Михайлівській площі. Добровольці складають урочисто присягу. Їх проводжають дівчата. Жива болюча емоція – сльози, які нема сили навіть витерти. Чоловічі обличчя в балаклавах, глибокі очі – якась картина в дивному обрамленні, раніше здавалося, що так буває лише в кіно. Це, видається таким символічним і глибоким. І, зараза, таким цікавим і привабливим своїм болем одночасно. Закоханих знімає десятка півтора фотографів – вони бачать красивий кадр і мають чудовий ракурс!  А хтось просто проходить повз. І так буде й далі – біль, сльози, сила почуття, і одночасно – шоу, історичний момент. Або просто – щось таке, що з кимось відбувається.

Сцена з пралькою. Лавр раз за разом кладе в прання форму. І та крутиться в центрифузі пральки – дивний калейдоскоп кольору мультикам.  Війна – бруд. Хочеться відмитися, відіпратися. Але ми не можемо перемогти, не зробивши війну частиною себе. Тут і зараз…

Для інформації:

«Війна химер» - фільм Анастасії і Марії Старожицьких – це художня історія на документальному матеріалі, відзнята її безпосередніми учасниками. Вперше показаний на міжнародному фестивалі документального кіно з прав людини DocudaysUA фільм. Наразі фільм успішно крокує фестивальними сценами. Найскоріше його можна подивитися 25-27 серпня 2017 року у Каневі на Канівському міжнародному фестивалі сучасного кіно та на Рівненському міжнародному фестивалі наприкінці вересня.

Інші ТОП-блоги:

15 серпня 2017, 08:27
Дмитро Лиховій
Журюся
09 жовтня 2016, 17:03